Три війни, які змінили світ. Як Захід втратив три великі ілюзії, та як жити далі

Дуже часто потрясіння розривають історію, руйнуючи прості сюжети, які допомагають нам зрозуміти світ. Розпад Радянського Союзу підірвав старі уявлення про світ, охоплений цивілізаційною битвою між свободою і тоталітаризмом, — це створило новий наратив про передбачуваний тріумф ліберального порядку.

Коли 11 вересня терористи "Аль-Каїди" врізалися у вежі-близнюки, цей міф, зі свого боку, був викритий як хибний на тлі повернення релігійного фундаменталізму. Серед іншого, вторгнення Росії в Україну, хоча й було катастрофічним для Кремля, виявило наївність думки про те, що Європа застрахована від конфлікту і що мирні дивіденди після холодної війни можна безболісно спрямувати на добробут.

Чи може терористична атака ХАМАСу на Ізраїль виявитися настільки ж трансформаційним моментом — моментом, який змусить нас перевернути догори дриґом усе, що, як ми думали, ми знали, та протистояти нашим найпохмурішим страхам? Безпрецедентний напад ХАМАСу, безумовно, завдав глибокої психологічної рани ізраїльському народу й державі. Але його наслідки можуть згодом також остаточно зруйнувати деякі фундаментальні припущення, які лежали в основі сприйняття широким Заходом поняття безпеки, віщуючи нову геополітичну темну епоху. Ось три такі ілюзії.

По-перше, це актуальність фінансового й економічного лідерства Заходу й, зокрема, ефективність санкцій як інструменту запобігання конфліктам . Багато хто з оптимізмом дотримувався думки, що обмеження на глобальну торгівлю та фінанси є козирною картою Заходу. Стверджувалося, що жодна країна не стане навмисно ставати біднішою тільки заради досягнення якоїсь економічно ірраціональної мети. Санкції мали віднадити наших ворогів від розв'язування воєн або інших ворожих дій.

Вони не зробили нічого подібного в Росії, яка зазнала фінансового еквівалента "шоку та трепету" і яка досі відмовляється поступитися щодо України. Містичні бачення відродження втраченої імперії, схоже, для Кремля важливіші, ніж гроші. Але й здатність Ірану фінансувати терор і розпалювати розкол на Близькому Сході — попри те, що він перебуває під американськими санкціями з 1979 року, — також виявила безсилля такого інструменту.

Питання про те, чи виявилися санкції невдалими через вбудовані обмеження або через відсутність рішучості Заходу забезпечити їх дотримання, залишається спірним. У випадку з Росією дехто стверджує, що ми ухиляємося від запровадження справді ефективних заходів, тому що самі не готові прийняти на себе масштабний економічний удар.

А у випадку з Іраном Білому дому доведеться відповісти на серйозні запитання про те, чи не зіпсував Джо Байден свою стратегію. США послабили санкції щодо іранської нафти, намагаючись змусити Тегеран уповільнити свою ядерну програму та приборкати своїх проксі-ополченців. Але, з огляду на здатність країни продовжувати торгівлю з незахідними державами, такими як Китай і Росія, можливо, будь-які економічні обмеження завжди будуть приречені.

По-друге, це роль технологій та ілюзія, що лідерство Заходу в багатьох передових інноваціях допоможе запобігти шкідливим загрозам. Зрештою, атака ХАМАСу показала, як різношерста терористична мережа, що будує змови в злиденній глибинці з 2G-інтернетом, може підірвати одну з найпередовіших систем спостереження та захисту у світі.

Однак у ширшому сенсі багато західних збройних сил діяли, виходячи з припущення, що вони можуть відволікти ресурси від традиційної військової сили та вогневої могутності в такі галузі як штучний інтелект, кібербезпека та спостереження. Очевидно, що саме ця думка лежить в основі останнього британського Інтегрованого огляду, який використовується на підтримку серйозного скорочення чисельності армії. Викликає тривогу той факт, що технологічні досягнення матимуть тенденцію віддавати перевагу слабким, а не сильним.

Із одного боку, від нас усе ще вислизають ті проривні інновації, які могли б рішуче змістити асиметричну війну на користь Заходу. Як, імовірно, продемонструють операції Ізраїлю в Газі — досі не існує високоточної зброї промислового масштабу, яка могла б уражати комбатантів у густонаселеному міському районі, не завдаючи водночас величезних супутніх збитків.

Отже, західні країни, змушені реагувати на терористичні атаки, позбавлені можливості зробити це з огляду на те, що жертви серед цивільного населення та гуманітарна катастрофа загрожують підживлювати нігілістичні ідеї ісламістів.

Із іншого боку, доступ масового ринку до елементарних технологій, від зашифрованих повідомлень та інструментів кіберочистки до дешевих дронів, полегшує військовим аутсайдерам можливість відривати шматки в набагато могутніших супротивників. Можливо, це відслужило Заходу хорошу службу в Україні, де Київ використовував дрони для знищення набагато дорожчого російського обладнання. Але ті ж самі технології можна легко використовувати проти західних армій.

Третя ілюзія ще не розвіяна, але коли це станеться, вона буде найсерйознішою. До честі Вашингтона, Сполучені Штати продемонстрували значну рішучість у відповідь на атаки ХАМАС, спрямувавши флот до Середземного моря на підтримку Ізраїлю та як попередження Тегерану. Проте він ризикує швидко стати надмірно розширеним.

У Європі вже зростає тривога щодо того, що постачання зброї, які спрямовуються в Україну, доведеться перенаправити в Сектор Гази. Якщо Захід загрузне в багаторічному арабо-ізраїльському конфлікті, у Пекіна також може виникнути спокуса скористатися цим, зробивши шокове вторгнення на Тайвань. Хто-небудь усерйоз думає, що США зможуть ефективно вести три проксі-війни на трьох континентах одночасно, не в останню чергу з огляду на їхню власну нестабільну політику? Америка більше не може бути світовим поліцейським.

Що робить усе це ще гіршою пігулкою, так це той факт, що лише кілька днів тому ситуація здавалася зовсім іншою. Насправді зірки, здавалося, зійшлися для західного світу, оскільки дивовижне зближення стратегічних інтересів між смертельними ворогами Саудівською Аравією та Ізраїлем, здавалося, наблизило регіон до нового золотого віку стабільності й торгівлі.

Принаймні так здавалося. Але за одну ніч зарозумілість перетворилася на ворога. І нам залишається тільки задаватися питанням, як нам вдалося обдурити себе, що все могло бути по-іншому.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело