А якщо воюватимемо ще 15 років: чому вибори в Україні доведеться проводити

Зеленський зробив заяву, що вибори "не на часі".

Чи означає це, що Зеленський правий?

— Ні, не означає.

Чи означає це, що суспільна дискусія про вибори припинена?

— Ні, не означає.

Чи означає це, що виборів під час війни не буде?

— Ні, не означає.

А тепер по порядку.

1. Президент України Зеленський зробив заяву, що вибори "не на часі". Бо війна.

Чому це не означає, що Зеленський правий. Бо правота — це категорія суб'єктивна. Зеленський вважає, що він правий, його прихильники вважають, що він правий, навіть більшість суспільства в цьому питанні вважає, що він правий.

А от я так не вважаю. Я вважаю, що правий я, коли говорю, що

1. Виборче законодавство слід міняти.
2. Вибори доведеться таки проводити і під час війни, бо…
3. Війна може тривати років так , наприклад, 15, і що…
4. Вибори за цим законодавством будуть нечесними і несправедливими, тобто, знову таки…
5. Виборче законодавство слід міняти негайно.

І я вважаю, що правий я. Так, я розумію, що так вважають не більшість українців. І що з того? Були неодноразові ситуації, коли більшість українців вважали не так, як я. Наприклад, у 80-х роках я боровся за Незалежність України, а більшість українців були тоді проти Незалежності. Це не заважало мені тоді вважати, що правий я, а не більшість. Так і зараз: те, що Зеленський проти виборів, а я за, не означає, що правий він, а не я. Для нього і його прихильників — він правий, а для мене і моїй прихильників — правий я.

2. Про суспільну дискусію щодо виборів.

Після заяви Зеленського суспільна дискусія щодо виборів не припиниться. Чому? Не він її розпочинав, не йому її й припиняти. Я був одним з тих, хто пів року тому розпочав у суспільстві дискусію щодо виборів. Я дискусію не припиняю. Чи менше у мене можливостей, аніж у Зеленського? Безперечно! І що з того? Та нічого! Буду дискутувати тими можливостями, якими я володію. Я опонував всім шести з половиною президентам України (якщо половиною вважати виконуючого обов'язки), то хіба хтось думає, що я припиню думати самостійно і висловлювати власну точку зору? Ну-ну.

Тим більше, як я неодноразово підкреслював, для мене не цікаво вести дискусію лише у форматі "потрібні чи не потрібні вибори", бо для мене тут все однозначно: вони потрібні. А дискусію слід вести у форматі: "які саме зміни до виборчого законодавства слід вносити, щоб проводити вибори під час війни". От такий формат дискусії мені цікавий, і я залюбки готовий поговорити і подискутувати з людьми, які мають аналогічний рівень розуміння. Тож дискусія щодо виборів триває!

3. Про те, чи будуть вибори під час війни.

По-перше, вони, вибори тобто, вже були. Під час війни. Шість разів. В 2014 році — вибори Президента, в 2014 році — вибори Верховної Ради. В 2014 році — місцеві вибори. В 2019 році — вибори Президента, в 2019 році — вибори Верховної Ради, в 2020 році — вибори місцеві.

Чи хтось вважає, що у 2014, 2019, 2020 роках війни не було? Чи може, у нас тоді не було окупована частина української території? Чи може, тоді у нас не було сотень тисяч вимушених переселенців?

Все було. Та коли вигідно, то говорять, що війна з 2014 року, а коли не вигідно — забувають. Нагадую: війна таки з 2014 року. І вибори Україна проводила під час війни

Та коли нагадуєш про війну з 2014 року, то виголошують інший контраргумент: тепер вже повномасштабне вторгнення. Так, з 24 лютого 2022 року — повномасштабне вторгнення фашистської Росії. От тільки коли я вже пів року я говорив, що з 12 листопада 2022 року ситуація на фронті з космосу виглядає як статична, то ніхто не готовий був слухати. Та коли про це вже написав Залужний у статті, що ситуація на фронті у стадії статичності, то відмахнутися від цієї тези стало неможливо. Тож за 3 дні буде рік, як наші війська звільнили останнє українське місто (Херсон). Якщо хтось думає, що "заморожений конфлікт", яким нас лякають, може виглядати інакше, то я Вас розчарую: він може виглядати саме так. Відповідно, "найгарячіша стадія" була 24 лютого 2022р. — 11 листопада 2022 р. З 12 листопада 2022 р. ми вступили в іншу фазу. Хто цього не розуміє, то нехай попитає мешканців Києва, Сум, Харкова, Чернігова (вже не кажу про окупований тоді Херсон), чи відрізняються ці стадії. Так от: відрізняються. Ми тепер в стадії "статичного фронту". І в такій фазі війна, як я вже неодноразово підкреслював, може тривати ще десь так 15 років — до смерті гада Путіна.

Багато хто хоче ці 15 років, щоб вибори не відбувалися. Насьогодні є суспільний консенсус проти виборів:

1. Проти виборів влада. Ну, тут все зрозуміло: будь-яка влада хоче влади подовше. Вибори можуть поставити під сумнів таку можливість, або як мінімум привести до ротації владної команди. І воно їм треба? Ні, не треба.
2. Проти виборів залишки політичної опозиції. Які це залишки? А це депутатські фракції і групи у Верховній Раді, які розуміють, що більше до Ради не потраплять. Так нащо їм вибори? Правильно, не треба. Легше підгодовувати кишенькових "громадських активістів" і "журналістів", щоб ті виступали проти виборів. Це дешево, і в Раді можна жити десятиліттями. Красиво.
3. Проти виборів більшість суспільства. І тут теж зрозуміло. Суспільство живе святою думкою дати відсіч російському фашизму. Це справедлива і правильна думка. Просто суспільству майже ніхто чесно не каже, що війна може тривати десь так 15 років. А це означає, що за ці 15 років корупція буде розквітати в рази. Бо депутат, який не боїться перевиборів, з більшою ймовірністю не встоїть перед корупційними спокусами. Та суспільство про це не думає. А ,щоб суспільство про це і не думало, медіа, на всяк випадок, зберігається монополізованим. І ми вступаємо в жахливу стадію: влада буде підсвідомо (сподіваюся не свідомо) зацікавлена у …..у затягуванні війни…Жах, правда? Але ж все логічно: поки є війна — є воєнний стан. Поки воєнний стан — ніяких виборів. Поки ніяких виборів — влада незмінна… Логічно-мотиваційний зв'язок. Наївні будуть думати, що такий зв'язок не працюватиме. А от я — не настільки наївний.

Так, звісно, може тривати довго. І вибори влада пропустить. І легітимність почне падати. Та довго — це не вічно. I Україна, на щастя, відрізняється від авторитарної Росії. Тож дискусія, яку я вестиму щодо виборів, поступово буде ширитися і ширитися. Довго. Але неухильно. Нагадаю, скільки часу мені знадобилося, щоб побороти кнопкодавство у Верховні Раді. Довго. 10 років. Я був першим, хто підняв це питання. Ще не був депутатом. Потім був одинаком у Верховній Раді, хто не здавав своєї картки. Один з 450. Довго, повільно, дискусія, яку я розпочинав, доходила до суспільства. Зрештою, дійшла. Дійде і цього разу. В мене є час і натхнення.

Тож вибори таки будуть! І попри авторитарні тенденції, в Україні збережеться демократія.

Хто б не висловлювався проти.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.