Україна втрачає покоління. Що показав тест рівня освіти PISA-2022
Результати освітнього тесту PISA-2022 для України економіст Олексій Кущ вважає катастрофічними. Головний висновок — країні потрібен позитивний сценарій майбутнього та колосальні інвестиції в людський капітал.
Хроніка втраченого покоління.
Останнім часом, аналізуючи наш освітній потенціал, я завжди ставив собі одне питання: як позначилась на рівні знань українських дітей освітня прогалина у вигляді двох років пандемії та двох років війни, з постійними експериментами у вигляді онлайн-навчання та нескінченними "реформами" освітньої галузі?
Відповідь на це питання дають результати міжнародного дослідження якості освіти PISA (Programme for International Student Assessment), яке проводили в Україні з 3 по 26 жовтня 2022 року.
Протестовано 15-річних учнів. І цю відповідь можна скоротити лише до одного слова — катастрофа. Хоча можна використати і два слова — тотальна катастрофа.
Зафіксовано суттєве погіршення рівня знань українських учнів.
Тестування проводилось за трьома базовими напрямками:
- природничо-наукові дисципліни;
- читання;
- математика.
Всього є шість рівнів знань: 1 та 6 рівні — своєрідні екстремуми, тільки зі знаком + або -. Вони у нас, до речі, нечисленні.
Достатній рівень знань: з третього рівня і вище. Учні країн ОЕСР (організація економічного співробітництва та розвитку, ядро країн світу) в більшості своїй досягають третього рівня знань і вище. Таких там — більше 50%.
В Україні на рівні 3+ знаходяться:
- 36% учнів з природничо-наукових дисциплін;
- 29% учнів із читання;
- 31% учнів із предмета "математика".
Тобто ми відстаємо від СЕРЕДНЬОГО світового рівня на 14–21% за базовими дисциплінами!!!
До речі, читання — це не вміння читати текст на швидкість, а здатність розуміти тексти, їх внутрішню семантику.
Нижче умовно "нульового" показника знань — це учні зі знаннями нижче другого рівня.
Таких в Україні:
- 34% з природничо-наукових дисциплін;
- 41% із читання;
- 42% з математики.
Щоб ви розуміли, це рівень, коли людина не може скоротити дріб або скласти дроби з різним знаменником.
І тут хочеться передати привіт усім поціновувачам розвитку ІТ-сектору в Україні як базового драйвера зростання.
Коли я казав про це декілька років тому — мене майже ніхто не чув. Хоча і тоді серед моїх аргументів були: демографія, що падає, та освіта, що деградує.
Україна ніколи не могла увійти в топ 10 країн за рівнем експорту ІТ-послуг саме через чинник демографії, програючи таким державам, як Індія та Китай. В одному лише Мумбаї — майже 20 млн мешканців.
Є чітка залежність — висока схильність до математики спостерігається приблизно у 5% населення, з яких лише третина може стати програмістами.
І це в теорії, на практиці ще менше. Потенціал України стосовно ринку ІТ-фахівців до повномасштабної війни оцінювався у 300 тисяч осіб з експортом до 10 млрд дол. на рік.
У світових рейтингах розвитку ІТ-сектору ми завжди були в п'ятому десятку країн між Марокко та Тунісом.
Що стосується освіти, то наш сплеск розвитку ІТ-сектору був пов'язаний не тільки із демографічним горбом людей у віці 35+, але й із залишковим освітнім потенціалом, який дістався нам після розвалу Радянського Союзу: радянські математичні школи, політехніки у Львові та Києві, академічні інститути кібернетики.
Зараз цей потенціал уже майже в минулому, а нового нічого не зроблено.
Немає вже і демографії.
В результаті за рівнем знань Україна набрала:
- 441 бал з математики;
- 450 балів із природничих наук;
- 428 балів із читання.
Ми поступаємось за цими показниками Естонії, Польщі, Словаччині. Наприклад, у Польщі ці показники 489, 499 та 489 відповідно.
Ми поки що випереджаємо такі країни, як Болгарія, Молдова, Грузія.
А відставання від лідерів взагалі катастрофічне. Зазначу за балами з математики:
- Сингапур: 575;
- Китай: 547;
- Японія: 536;
- Південна Корея: 527.
Це вже недосяжні для нас вершини.
Принагідно зауважу, що 15-річні — це через 20 років демографічний кістяк країни.
На жаль, всі оці розмови про надпотужний рівень знань наших дітей в школах Німеччини та Польщі — це такі собі "байки зі склепу". Реальність, на жаль, зовсім інша.
За усіма геополітичними фантазіями та надуванням власного его, ми втратили найголовніше — дітей, своє майбутнє.
Слід констатувати, що колишньої "красивої України", вже немає і, найімовірніше, не буде. А буде якась нова. З рівнем освіти на 10–20% нижчим за середній у світі.
Це результат того, що наші ненажерливі політичні еліти та інфантильне суспільство на два клозети про..ли свій потенціал.
Тільки титанічні зусилля можуть змінити ситуацію на краще.
Країні потрібен позитивний сценарій майбутнього та колосальні інвестиції в людський капітал, людиноцентричність, як базова ідеологія.
Держава має концентрувати власні витрати на освіту, медицину та науку. Інакше ми програємо майбутнє.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.