ЄС дасть гроші Україні. Чому Орбан не зможе підіграти Путiну

Європейський Союз ніколи не буває таким поганим і таким хорошим, як здається. Саміт із розширення, що відбувся минулого тижня, став прикладом союзу 27 країн у його найкращих і найгірших проявах. Було знайдено формулу, що дає змогу домовитися про відкриття переговорів про членство з Україною, яка щосили намагається не допустити, щоб Росія захопила ще більшу частину її території.

Ця угода, яку прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заприсягся заблокувати, спричинила тріумфальні заголовки, через які Союз на мить мав такий вигляд, начебто нарешті усвідомив свою історичну відповідальність за розширення європейської зони свободи й процвітання аж до кордонів Росії.

Однак наступного ранку Орбан, який вийшов випити кави, поки ухвалювали рішення про переговори щодо вступу, наклав вето на набагато необхіднішу угоду щодо чотирирічного пакета допомоги Києву в розмірі 50 мільярдів євро, пригрозивши позбавити президента України Володимира Зеленського фінансування, якого той відчайдушно потребує, щоб продовжувати вести війну за виживання проти російської агресії.

Раптово здалося, що Європа підвела Україну в годину потреби, у той самий час, коли Конгрес США, у якому домінують республіканці, відмовлявся схвалити подальшу фінансову допомогу Києву. Показавши Україні світло наприкінці тунелю, європейські уряди позбавили її палива, щоб утримати заглухлий поїзд на правильному шляху.

Це враження теж може бути ілюзорним. Є велика ймовірність, що міністри ЄС або одноголосно схвалять пакет допомоги наступного місяця (після того, як Орбан пережив момент слави, продемонструвавши своїй внутрішній аудиторії, що в нього є сили зупинити Європу, якщо це необхідно), або знайдуть інший спосіб отримати гроші для Києва.

ЄС і національні чиновники вже намічають обхідний шлях, якщо Орбан продовжить перешкоджати фінансовому пакету. Решта 26 членів зроблять внесок у міжурядовий фонд для України, яким керуватиме Європейська комісія та який буде прив'язаний до умов реформ. Внесок Угорщини, пов'язаний із ВВП, у будь-якому разі незначний, і вона не зможе заблокувати це рішення. Схожу процедуру було використано для обходу британського вето на податково-бюджетну угоду ЄС у розпал кризи єврозони 2011 року, ще за тих часів, коли Велика Британія була лідером незграбної команди Союзу.

Як завжди, ЄС уміє абияк доводити справу до кінця. Але йому вдається зробити так, щоб історичні рішення щодо геополітичного майбутнього Європи здавалися заплутаними та нерішучими. Історик і оглядач Guardian Тімоті Гартон Еш заздалегідь справедливо назвав цей саміт ключовим моментом в епічній боротьбі між лібералізмом і популізмом за душу Європи. Отже, результатом стала нічия з низьким рахунком.

Звісно, Європа ухвалила історичне рішення, яке зрештою мало б означати, що між демократичним, інтегрованим Заходом і Російською Федерацією не буде сірої зони. Але лідери ЄС сприйняли це із застереженнями, що поставило під сумнів достовірність їхніх зобов'язань.

Легше ухвалити рішення про початок тривалого та невизначеного переговорного процесу, ніж негайно виділити значні ресурси, щоб не допустити варварів до воріт. На той час, коли Україна буде готова вступити до ЄС, за умови, що вона переживе війну як стабільна демократія, нинішнє покоління європейських лідерів уже давно буде не при владі. "Нехай вирішують наші наступники" — це класична відповідь ЄС на незручне запитання.

Що найгірше — спосіб ведення справ у Європі підживлює цинічну самовпевненість Володимира Путіна. На своїй щорічній пресконференції, що відбулася, за збігом обставин, під час зустрічі лідерів ЄС, Путін не тільки подвоїв свої військові цілі, а й, покликаючись на ознаки ослаблення рішучості на Заході, зробив висновок: "Нам цього достатньо не тільки для того, щоб почуватися впевнено, а й щоб рухатися вперед".

Спостерігаючи за шоу в Брюсселі, Путін може раціонально подумати, що, якщо Дональд Трамп переможе на президентських виборах у США наступного року, ЄС не зможе надати масштаб політичної, військової та фінансової підтримки, необхідної для підтримання оборони України без американського керівництва. ЄС необхідно терміново спростувати такі розрахунки.

Однак брюссельський компроміс, можливо, виявився не таким уже й поганим, як здавалося. Кілька малопомітних елементів можуть надати більше сенсу перспективі розширення на схід, охопивши не тільки Україну, а й Молдову, Грузію та шість західно-балканських країн (Албанію, Боснію та Герцеговину, Чорногорію, Північну Македонію, Сербію та Косово), яким 20 років тому обіцяли "європейську перспективу", але відтоді вони домоглися лише незначного прогресу.

В основі своєї незв'язної заяви лідери ЄС домовилися про принцип поступової інтеграції західно-балканських кандидатів, який дасть їм більше фінансових вигод, доступу до ринку та політичної активності членства, перш ніж вони вступлять до клубу. Це, поряд із фондом зростання в розмірі 6 мільярдів євро для західних Балкан, призначеним для сприяння регіональній економічній інтеграції та зближенню зі стандартами ЄС, може зробити перспективу вступу реальнішою та стимулювати запізнілі реформи для доступу до грошей. Той факт, що ці шість балканських держав можуть відчувати ризик бути обійденими Україною, може також стати стимулом для боротьби зі старими демонами захоплення держави, корупції, організованої злочинності й безкарності, які душать їхню економіку та перекручують їхню політику.

Лідери також принаймні визнали, що ЄС доведеться провести внутрішні реформи — як своєї власної політики та способів її фінансування, так і своїх власних інститутів, щоб гарантувати, що вони зможуть функціонувати в розширеному союзі. Вони пообіцяли ухвалити дорожню карту таких реформ до середини 2024 року, заявивши, що напрямки розширення та реформ мають проходити паралельно. Тож, можливо, просто можливо, саміт у Брюсселі виявився не таким уже й поганим, як здавалося.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело