Батько, полководець, збирач. Який образ готують Путіну на виборах і які в цьому криються проблеми

У 2024 році росіяни обиратимуть Путіна президентом. Або царем, що доречніше. Саме під формат "царя" і створюється контур виборчої кампанії в РФ. На перший погляд, Путіну боятися нічого — соціологія малює хороші цифри "народної підтримки". Ба більше, населення пов'язує своє майбутнє саме з однією персоною. Або наступником, на якого ця персона вкаже. Та ж соціологія демонструє основний страх росіян — відсутність "спадкоємця трону". Ідеально для Путіна? Так, але не зовсім. Як це бувало в російській історії, правитель, який припустився слабкості, або зазнав військової, або військово-політичної поразки, легко втрачає владу.

Відповідно, завдання кремлівської пропаганди на найближчі місяці зведено до кількох основних напрямів.

1. Посилення образу "народного царя". Цьому була присвячена велика пресконференція Путіна тижнем раніше, ця ж логіка простежується у створенні передвиборчого штабу Путіна. На першому заході російський президент демонстрував "упевненість" в успіхах країни і охоче розповідав про успіхи (природно, під його керівництвом). При цьому грамотно використовував "домашні заготовки" у вигляді готовності реагувати на потреби плебсу. Типовий приклад — "особисті запитання пересічних росіян" — тут або було відсилання на вже підготовлені рішення, які поки не виконуються на місцях, або пряма вказівка "розібратися". Одним словом, такий собі "батько народний". Ця ж логіка простежується у формуванні передвиборчого штабу, де "перші місця" займають публічні люди, але не з політики.
2. Образ "Цар-полководець". Тут складніше — масштабних успіхів у ЗС РФ не було дуже давно. Політично Росія втрачає позиції навіть на пострадянському просторі. Але, з іншого боку, і масштабних провалів так само не сталося — РФ утримала лінію фронту в Україні. Відповідно, цар демонстрував упевненість у майбутньому, готовність воювати до "реалізації початкових цілей СВО". Але, який же образ "полководця" без "турботи про солдатів"? І цьому була присвячена значна частина відповідей на запитання. Причому Путін намагався охопити не тільки теми, пов'язані зі ЗС РФ, а й із найманцями. Як щодо служби, так і щодо соціальних гарантій після неї. І, нарешті, вчорашня подія — дзвінок командиру танкового батальйону, який брав участь у боях за Мар'їнку
3. Образ "цар-збирач земель". Тут утримання фронту в 2023 дуже допомогло. Та й російська пропаганда ще з травня поточного року формувала "образ успіху" у вигляді утримання захоплених територій. Путін активно підкреслював (на пресконференції, на виступі перед партійцями з ЄР), що "нові регіони" вже "відчувають себе Росією". Виборцю це подобається.

Питання зовнішньої політики, до речі, пропагандисти обіграють дуже обережно. Основна тезова конструкція залишається незмінною — "Війна Заходу проти РФ руками України". Тому активно підсвічується тема "західної загрози", аж до втручання у вибори. Але не надто акцентується рівень "зовнішньополітичних успіхів" — адже війна поки що триває.

Концепція "царя" хороша в Росії тим, що населення розуміє, кого слухатися, кому підкорятися. А можливий негатив, починаючи від особистих питань, закінчуючи провалами у внутрішній політиці, вкладається в старий формат випуску пари "цар хороший-бояри погані". Де робиш публічну прочуханку бояр (або просто вбиваєш) — і народ отримує порцію "справедливості". До речі, така сама система масштабується і на рівень регіонів, де губернатор — "государева людина", "мініцар", а місцеві еліти якраз є "поганими боярами". Такий формат, окрім усього іншого, створює запобіжник від потужних сепаратистських рухів, оскільки винуватцями "всіх бід" виставляють якраз тих, хто міг би виступати організуючою силою протистояння з центром, — місцеві бізнес- і політичні угруповання.

Але концепція царя таїть у собі й небезпеку. Якщо цар демонструє слабкість, особливо якщо ця слабкість знаходить очевидне підтвердження — царя зносять. І обирають (призначають, у разі палацових переворотів) нового.

Слабкість царя — це, зокрема, й електоральні результати. Тобто кількість громадян РФ, які своїми голосами продемонстрували відданість правителю. Тому для Кремля отримати на виборах менше 70% вкрай ризиковано. Із цим підходимо до теми викликів.

1. Війна, ветерани, радикали. Перша і ключова небезпека для Путіна була, як не парадоксально, у проімперській, радикальній частині суспільства. Саме в цій групі виникли звинувачення в слабкості, дурості, здачі позицій у війні тощо. Виникнення сильного противника на цьому електоральному полі небезпечне. Тому Путін змінив риторику і, дивись вище, почав грати в "полководця — батька солдатського". А також озвучив готовність воювати далі. Тобто, це поле намагаються підвести саме під російського президента. Єдина інтрига — чи буде реєстрація Стрєлкова. Але, навіть якщо буде, той забере на себе невелику кількість голосів і лише підтвердить статус "царя-полководця" для Путіна.
2. Ліберальне крило російського суспільства. Тут концепції були різні. На початковому етапі кампанії виникла ідея розмити це поле безліччю кандидатів. І минулий тиждень дав відразу три прізвища: Дунцова, Надєждін, Явлінський. Але ідея перестраховки взяла гору. Дунцова, яка будувала свою кампанію через телеграм і соціальні мережі (де була ймовірність провалу для Кремля) не допущена, Явлінський (о, несподіванка!) передумав. Надєждін висунутий однією з "мікро-партій". І з-під нафталіну дістали проєкт "Нових Людей", який не проявив себе, як очікувалося. Самому Нечаєву довірити роль спаринг-партнера не дали. Об'єднали дві партії (Нові люди + партія зростання) і висунули віце-спікера Думи Даванкова. Формально, людина з високою посадою. Але абсолютно "сіра" і підконтрольна. І, нарешті, щоб уникнути додаткових проблем, відмовили громадянам РФ за кордоном у праві голосу. Що логічно, оскільки на ту частину "росіян" Кремль має дещо менший вплив.
3. Старі кадри, але масштабом менше. Традиційно, Путіну на виборах опонували ЛДПР і Комуністи. Останні — найсильніший противник, здатний узяти "протестні голоси", а отже, їхній символ — Зюганов — не повинен висуватися. У КПРФ зрозуміли бажання "начальства" і висунули Харитонова.

Політичне поле підготовлено. Його ще, природно, прорідять.

До виборів Путіну потрібна ще "перемога" на фронті — адже ЗС РФ "своїми силами" не демонстрували успіхів уже дуже давно. Тому йдуть штурми українських позицій.

Але може трапитися і несподіванка. А що, якщо замість перемоги РФ отримає хорошого ляпаса? Не обов'язково наступом на фронті. Давайте подивимося на ЧФ РФ, Кримський міст або цілі всередині РФ. Коронацію нового царя це не скасує, але його позиції трохи похитне.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело.