Яку гру Путін поведе далі: як агресор спробує закінчити війну, обдуривши весь світ

Єдине питання, яке не втрачає своєї актуальності під час війни – це питання про те, коли і як вона закінчиться. Саме тому слід чекати, що міжнародна політика 2024 року так чи інакше відштовхуватиметься від того, хто та як відповідає на це запитання.

Звичайно ж, російський диктатор Володимир Путін спробує це використати. Він активно почне продавати ідею закінчення війни одразу кільком аудиторіям – російській, західній та українській. "Ви ж хочете закінчити війну? Ось що для цього потрібно зробити" — і далі Путін даватиме свій перелік вимог, ультиматумів та/або умов для того, щоб Росія почала розглядати ідею деескалації.

Такий підхід легко може стати справжнім троянським конем, коли через розмови про мир Путін намагатиметься досягнути всього того, що він не зміг досягнути за допомогою зброї – контроль над українськими територіями, збереження впливу в Східній Європі, відновлення можливостей для російського експорту. Власне, це старовинний радянський метод – у розпал війни в Афганістані радянський лідер Леонід Брежнєв украй активно говорив про мир у цілому світі та про відданість СРСР ідеям мирного співіснування народів.

Путін воліє показати цілому світові, що завершення війни залежить саме від нього, і намагатиметься цим скористатися. Таким чином він – у своїй дивній диктаторській логіці — хоче з категорії воєнних злочинців перейти у категорію миротворців. Якщо увімкнення цієї лінії почне приносити для Росії позитивні результати, Путін обома ногами стане на шлях саме такої риторики, кажучи, що ніхто не хоче миру так, як його хоче Росія.

Що росіяни можуть запропонувати в обмін на деескалацію та мир? Наприклад, введення особливого політичного режиму на окупованих територіях з метою підкреслення їх "особливої суб’єктності", надання їм спеціального статусу в межах міжнародного прецедентного права в його російському розумінні — як існує на території Боснії так звана "Республіка Сербська", як існує на території Молдови так звана "Придністровська Республіка". А в разі чого – ці території матимуть право організувати референдум (під російським контролем, звісно), щоб у подальшому визначитися щодо свого майбутнього – тригером для таких дій може стати вступ України до НАТО. При цьому Україна, звичайно ж, вважатиме ці території своїми, але й Росія – теж.

Простіше кажучи, путінська ідея зводиться до тези: "Давайте все це діло заморозимо у дусі Мінських домовленостей – а там побачимо". На відомий аргумент про те, що замороження війни дасть російській армії можливість накопичити сили, Путін скаже: "Будь ласка, надсилайте спостерігачів від ОБСЄ на наш кордон, на наші оборонні підприємства, військові бази – і спостерігайте".

2024 рік – це рік величезної кількості виборчих кампаній у цілому світі, коли всі види політичних альтернатив будуть заявляти про себе в повний голос. 76 країн проведуть вибори різного рівня. Виникнуть і різноманітні альтернативи тому, як може бути завершена україно-російська війна. Путін розуміє, що чимало політиків захочуть увійти в історію як миротворці, і саме їм озвучуватиме свої пропозиції. Варто з’явитися новому президенту в США – Путін тут же запропонує йому чи їй: "Хочете собі роль миротворця? Можу вам її продати".

Допоки ми не бачили суттєвої кількості пацифістських виступів з приводу припинення бойових дій – ні в Україні, ні в Росії — однак слід готуватися, що на певному етапі нашої затяжної війни з’явиться ще й такий фактор, як пацифізм. Російська пропаганда легко може роздмухати подібні настрої у різних країнах та регіонах, а російські спецслужби спробують взяти пацифістські рухи під свій контроль. Пацифістам навіть не треба видумувати нових гасел, достатньо давно відомого: "Доки політики заробляють дивіденди на війні, прості люди страждають".

Цей метод активно використовував ще Юрій Андропов, очільник КДБ СРСР. Коли він зрозумів, що припинити антирадянські суспільні рухи арештами та в’язничними термінами він не може, Андропов почав брати під контроль певних учасників дисидентських груп. Цілком аналогічно може вирішити й Путін – замість того, щоб спостерігати публічні виступи невдоволених війною росіян, він спробує зробити Кремль диригентом цих настроїв, а сам, як лідер країни, в якийсь момент скаже, що готовий почути голос народу й виконати суспільний запит на мир – запропонувавши його у вигідній для себе версії. Заодно це й додасть свіжості черговому президентському терміну Путіна – щось на кшталт "Почую кожного" в стилі Віктора Януковича, котрий активно користувався послугами російських політтехнологів.

Ймовірно, Росія захоче позбутися статусу країни, котру тепер зненавиділи мільйони людей – насамперед через воєнні злочини російської армії. Російська пропаганда спробує допомогти Заходу "забути" про ці злочини, забути про Бучу та Ірпінь й інші місця геноциду проти українців та українок. Для цього Росія охочіше погоджуватиметься на обмін військовополоненими, на локальні сценарії тимчасового припинення вогню, на певні гуманітарні ініціативи, щоб саме ці теми стали домінувати в міжнародних обговореннях. Кремль розуміє, що Україна легко виграє більшість міжнародних дискусій саме через ті способи, якими воює російська армія – і захоче забрати в України цей аргумент.

Понад те, Путін захоче зробити сам вихід Росії з гарячої війни – своєю перемогою. По-перше, він хоче повернути собі свій колишній міжнародний статус. По-друге, він хоче реабілітувати Росію з точки зору права, моралі та репутації. По-третє, він бажає показати, що політична та економічна ізоляція Росії – річ не тривка і легко долається, варто цього лише захотіти.

У 2024 році закінчується контракт між "Нафтогазом" та "Газпромом" про транспортування російського газу до Євросоюзу – і це буде привід Путіну запропонувати: "Поговоримо?". І почне він свої пропозиції з економічних вимог. Це може бути спроба зберегти роль постачальника газу та нафти для Європи. Це може бути вимога повернути Михайлу Фрідману його націоналізований банківський бізнес в Україні, а також не проводити націоналізацію телеком-оператора Kyivstar. Це може бути прохання зняти хоча б персональні санкції з російських олігархів та їхніх активів. Як завжди, довіском до цього стане ідея захисту російської мови в Україні та парафій і єпархій Московського патріархату.

Якщо ж війна триватиме аж до 2025 року, то ми можемо зіштовхнутися з тією ситуацією, коли на Заході пошириться ідея: "Якщо війна триває так довго – то в цьому винні обидві сторони, бо вони зацікавлені воювати далі". На жаль, Україну теж можуть звинуватити в тому, що війна надто тривала. Президент Володимир Зеленський це розуміє, а тому чекатиме від українських генералів, щоб вони здійснили все, на що здатна українська армія, протягом 2024 року і не пізніше.

Америка давно вважає, що слід дати шлях дипломатії у вирішенні військового конфлікту між Україною та Росією, а не покладатися лише на бойові методи. Публічно американські лідери казали й казатимуть, що це виключно справа України, однак це – всього лише публічна позиція, в якої є ще й підводна частина. Ідея перемоги над Росією збройними методами лишатиметься популярною хіба що в Європі – завдяки дипломатичним зусиллям таких країн, як Естонія, Латвія, Литва, Польща, Молдова.

Відповідно, президент Зеленський муситиме приймати рішення в межах периметра понять: перемога України – мир – поразка Росії. Тобто він може запропонувати українському суспільству перемогу як таку (або подальшу боротьбу за неї), може запропонувати певний варіант миру в інтересах України, може запропонувати сприймати поразку Росії (її втрати, її ізоляцію, арешт її активів) як перемогу. Але на відміну від Росії, Україна – демократія, тому Зеленський матиме справу з суспільними настроями, з якими він пробуватиме грати в резонанс.

Якщо Путіну важливо зберегти суттєву частину політичної ініціативи щодо розв’язку війни у своїх інтересах, то Україні важливим є результат. І в цьому – ключова різниця позицій двох країн. Путін розраховує, що для його системи пропаганди створити відеоролик чи документальний фільм на півтори години, аби переконати російську аудиторію, що цілі так званої СВО досягнуті – не проблема. А от Україна живе за чесними правилами, де звіт перед суспільством має виглядати явно інакше.

Що можна було б порадити президенту Зеленському та українському уряду? А порадити можна було б ставити максимальні цілі в українських інтересах, але готуватися до того, що від дипломатії нікуди не подінешся. Потрібно завчасно мати відповіді на тези про те, що мир рятує життя. Потрібно завчасно передбачати дилему, де Путін запропонує спокусливі умови припинення вогню за можливість Росії вийти з війни з мінімальними репутаційними та фінансовими втратами.

Добре одне: саме від України залежить те, що світ вважатиме перемогою і що світ вважатиме поразкою в цій війні. Саме від цього варто відштовхуватися нашій дипломатії. Нинішня наша дипломатія оперує Українською формулою миру – і це в 2024-му може стати її зоною комфорту, з якої доведеться виходити. Не факт, що все піде за нинішнім українським планом – потрібно бути готовими відстоювати наші інтереси в умовах змін поведінки супротивника.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.