За що воюють українці? Проста історія, що дає відповідь на це запитання
Головна ставка у війні з Росією — свобода, переконаний економіст Роман Сульжик. Українці борються за те, щоб залишитися вільними, щоб не стати рабами, як цього хоче Путін і його підлеглі.
За що ми воюємо? Уже два, десять, сотні років? Що саме ми відстоюємо?
Дозволю собі поділитися з вами історією, яка залишила неймовірне враження.
Позавчора їхав із друзями в таксі в Івано-Франківську, і літній водій, дуже веселий западенець, несподівано почав нам щось казати російською — мабуть, почув, що ми її ще трохи використовуємо.
Я кажу — не треба, продовжуйте нормально спілкуватися, навіщо себе ламати?
І він несподівано каже:
"Я со Львова, и для меня русский — родной язык. У меня отец был бандеровец, так меня после войны забрали от мамы в детский дом, и там воспитывали только на русском. Потом отправили на целину в Казахстан, я украинский язык только в 80-е первый раз начал учить".
Ми реально були шоковані, до цього він розмовляв чудовою українською. Я продовжив його запитувати:
— А коли ви зрозуміли, ким батько був насправді?
— Ще в Радянському Союзі. Я зустрічався з дівчиною, так її батько був дисидент, і він коли почув моє прізвище, розповів, хто був мій батько, він добре знав про нього, казав, що був справжній герой.
Він ще багато чого розповів. Найяскравіше — про те, що його син служив у Французькому легіоні, з друзями повернувся на початку війни та захищав Суми. І мене вразила його щира ненависть до того, що з ним зробили. "Везде был только русский язык. Школа — русский. Училище — русский. Работа — русский. Все детство учили, что отец был врагом и предателем".
Я слухав його й розумів — саме за це ми зараз воюємо!
Я не хочу жити у світі, де ми програємо, Україна перестає існувати, і мого сина забирають в якісь "дєтскій дом", там вчать, що батько був нацист і українець, а він — русскій і має падати на коліна, коли бачить портрет Путіна.
Я хочу, щоб мій син розмовляв тільки українською, щоб він узагалі не розумів російську, щоб ця мова в моїй родині померла разом зі мною.
Сотні років вони ламали долі українців і вбивали нас тільки за, те, що ми були вільними людьми та не хотіли жити в їх "дружеской сємьє" рабів.
Наша основна відмінність від "русскіх" — ми не раби. Ми ніколи ними не були та ніколи не будемо.
Саме тому вони нас так ненавидять.
Саме тому ми зараз воюємо.
І саме тому ми переможемо.
Пишаюсь всіма нами, і щасливий жити саме зараз, коли ми остаточно скидаємо із себе та з наших дітей ланцюги катів.
Слава Україні!
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.