За що воюють українці? Проста історія, що дає відповідь на це запитання

За що ми воюємо? Уже два, десять, сотні років? Що саме ми відстоюємо?

Дозволю собі поділитися з вами історією, яка залишила неймовірне враження.

Позавчора їхав із друзями в таксі в Івано-Франківську, і літній водій, дуже веселий западенець, несподівано почав нам щось казати російською — мабуть, почув, що ми її ще трохи використовуємо.

Я кажу — не треба, продовжуйте нормально спілкуватися, навіщо себе ламати?

І він несподівано каже:

"Я со Львова, и для меня русский — родной язык. У меня отец был бандеровец, так меня после войны забрали от мамы в детский дом, и там воспитывали только на русском. Потом отправили на целину в Казахстан, я украинский язык только в 80-е первый раз начал учить".

Ми реально були шоковані, до цього він розмовляв чудовою українською. Я продовжив його запитувати:

— А коли ви зрозуміли, ким батько був насправді?

— Ще в Радянському Союзі. Я зустрічався з дівчиною, так її батько був дисидент, і він коли почув моє прізвище, розповів, хто був мій батько, він добре знав про нього, казав, що був справжній герой.

Важливо

Ключ до перемоги — нова країна. Як перетворити Україну з монархії на республіку

Він ще багато чого розповів. Найяскравіше — про те, що його син служив у Французькому легіоні, з друзями повернувся на початку війни та захищав Суми. І мене вразила його щира ненависть до того, що з ним зробили. "Везде был только русский язык. Школа — русский. Училище — русский. Работа — русский. Все детство учили, что отец был врагом и предателем".

Я слухав його й розумів — саме за це ми зараз воюємо!

Я не хочу жити у світі, де ми програємо, Україна перестає існувати, і мого сина забирають в якісь "дєтскій дом", там вчать, що батько був нацист і українець, а він — русскій і має падати на коліна, коли бачить портрет Путіна.

Я хочу, щоб мій син розмовляв тільки українською, щоб він узагалі не розумів російську, щоб ця мова в моїй родині померла разом зі мною.

Сотні років вони ламали долі українців і вбивали нас тільки за, те, що ми були вільними людьми та не хотіли жити в їх "дружеской сємьє" рабів.

Наша основна відмінність від "русскіх" — ми не раби. Ми ніколи ними не були та ніколи не будемо.

Саме тому вони нас так ненавидять.

Саме тому ми зараз воюємо.

І саме тому ми переможемо.

Пишаюсь всіма нами, і щасливий жити саме зараз, коли ми остаточно скидаємо із себе та з наших дітей ланцюги катів.

Слава Україні!

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Лебедина пісня Путіна. Чому його Росія розвалиться, хоча зараз і здається сильною