Зрада на порожньому місці: чому проходження Залужним ВЛК – не дезертирство
Навряд чи людина, яка з першого дня війни робила все, щоб стримати росіян, заслуговує на порівняння із дезертиром чи ухилянтом, впевнений економiст Сергiй Фурса. Тому не треба робити зраду зi звільнення Залужного
Я розумію, що списання Залужного через ВЛК — це технологія дискредитації політичного опонента.
Я не розумію тільки, чому люди на таке ведуться.
Очевидні факти. Залужний призначений послом. І це служба державі. Чи можна сказати, що служити державі — то ганьба? Напевно, ні.
Другий факт. Послом не може бути призначено військового. Ну от такі правила в цій дипломатії. Таким чином, щоб служити державі послом, Залужний мав піти з військової служби. Щоб продовжити служити державі, він мав піти з однієї служби на іншу. Бо держава так вирішила. Чи є тут ганьба? Ні.
А далі — під час воєнного стану у Залужного як військового просто не було альтернативи. Інакше закінчити службу він просто не міг.
То в чому проблема з проходженням процедури, яка була обов’язкова для того, щоб стати послом? Після того, як Залужного звільнили з посади і, очевидно, він би не мав іншого призначення по військовому напрямку. А люди реагують, наче він дезертир і втік з поля бою. І ведуться на цинічну ницу маніпуляцію.
Навряд чи людина, яка з першого дня війни і до свого звільнення робила все, щоб стримати росіян, заслуговує на порівняння із дезертиром чи ухилянтом, що перепливає Тису.
Саме призначення послом вже передбачало такий крок. Без нього ніяк.
Так, із Залужного не треба створювати кумира. Це завжди шкідливо. Месії не існує. Але й на порожньому місці вигадувати зраду, а навіть не вигадувати, а вестися на ниці політичні інтриги, не дуже розумно.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.