Нова Кавказька війна. Що може статися з Росією у разі смерті Кадирова
Здоров'я Рамзана Кадирова явно не блискуче, і його можлива смерть створить для Путіна велику проблему на Кавказі. Професор Марк Галеотті в колонці для The Times оцінює можливі наслідки як цієї гіпотетичної події, так і інших ймовірних кадрових проблем у російських верхах.
Чечня була творінням Володимира Путіна. Поєднуючи жорстокість і розрахунок, він перетворив крихітну територію на Північному Кавказі з найбільш бунтівного регіону Росії на, здавалося б, найбільш лояльний — і в процесі назвав себе лідером, який може відновити порядок у своїй країні після відчайдушного десятиліття після розпаду Радянського Союзу.
Але якщо нещодавні повідомлення про те, що чеченський польовий командир Рамзан Кадиров смертельно хворий, правдиві, то угода, яку Путін нав'язав після другої чеченської війни (1999-2009 рр.), фундаментальне розв'язання проблеми невдоволення в регіоні перебуває під загрозою.
Скрутне становище Кадирова оголює ширше навантаження на політичну систему Путіна і наслідки рішень, які він ухвалив у 2000-х роках.
Прощавай, Кадиров?
Регулярно лунають заяви про те, що російські чиновники, починаючи з Путіна, смертельно хворі, але ці твердження часто виявляються порожніми. Однак останні повідомлення про Кадирова підтверджуються різними джерелами, від української розвідки до російських інсайдерів, і припускають, що він не підлягає лікуванню і близький до смерті.
Кадирову, судячи з усього, діагностували панкреонекроз у 2019 році. З минулого року його здоров'я серйозно погіршилося, з періодами перебування в лікарні в стані медикаментозної коми. У своїх рідкісних публічних виступах він нечітко вимовляв слова, у нього набрякло обличчя.
Намагаючись спростувати чутки, минулого тижня він опублікував відео, на якому нібито видно, як він тренується. Деякі спостерігачі припустили, що це старі кадри, зазначивши невідповідності між його виглядом на цьому відео і на іншому, на якому він зустрічається з офіційними особами.
Чеченська головоломка
Чечня довгий час була скалкою в оці Москви, і її можна було підкорити тільки завдяки поєднанню жорстоких репресій і триваючих підкупів нової чеченської еліти. Сам Кадиров сумно відомий своїм особистим зоопарком і безліччю першокласних автомобілів, зокрема одним із 20 коли-небудь випущених Lamborghini Reventón вартістю 1,4 мільйона фунтів стерлінгів.
З огляду на інші кризи, що стоять перед ним, Путін постарається організувати плавну зміну влади. Кадиров, який змінив свого батька, сподівався побудувати династію, піднісши свого старшого сина Ахмата. Однак йому лише 18 років — хоча це не завадило батькові призначити його міністром спорту і молоді Чечні, — а згідно із законом главі Чечні має бути не менше 30 років.
Замість цього фаворитом, схоже, є генерал-майор Апті Алаудінов, командувач чеченськими найманими формуваннями "Ахмат" в Україні. Москва розглядає його як людину, з якою вона може вести справи, але є й інші люди, ближчі до Кадирова, які можуть вважати, що у них є більші права. Наприклад, двоюрідний брат Кадирова Адам Делімханов з 2007 року є представником Чечні в Думі (російському парламенті) і має власні збройні сили.
Ось чому ймовірна смерть Кадирова має таке велике значення. Стабільність у Чечні була куплена після війни як завдяки величезним федеральним субсидіям (щоб підкупити Кадирова і решту чеченської еліти), так і за рахунок балансу терору між конкуруючими збройними таборами, усі з яких клялися в лояльності Кадирову, але не довіряли один одному.
Якщо спроби поставити нового лідера викличуть розкол у чеченській еліті, то це, найімовірніше, переросте не просто в політичну, а в збройну суперечку. За словами одного російського політичного оглядача, "там занадто багато людей зі зброєю і злістю, щоб можна було припустити, що справа не стане кривавою".
Жахлива дилема
Якщо вони це зроблять, то це поставить перед Путіним жахливу дилему, причому в найбільш невідповідний момент.
Умиротворення Чечні та запобігання поширенню нестабільності в цьому регіоні на решту нестабільної частини Північного Кавказу майже напевно потребують значного розгортання російських сил. Путін може спочатку звернутися до воєнізованої Національної гвардії, яка численна і добре озброєна, але, якщо судити з минулого досвіду, її не обов'язково вистачить.
У цьому разі Путіну доведеться обирати між двома однаково важкими варіантами: відволікти війська для гарантування безпеки в Чечні ціною ослаблення в Україні або залишити свої війська в Україні — і ризикнути втратити Чечню і дестабілізувати Північний Кавказ. Чесно кажучи, багато росіян привітали б "втрату" Чечні, але сам Путін, думаючи про свою політичну та історичну спадщину, навряд чи зможе комфортно покинути територію, яку Росія завоювала понад два століття.
Кури повертаються додому на ночівлю
Чечню навряд чи можна назвати типовим регіоном Російської Федерації, але в багатьох планах це лише перша і найдраматичніша із серії проблем, що насуваються, створених рішеннями, ухваленими Путіним набагато раніше, у процесі будівництва своєї держави.
У 2000-ті роки він припускав, перш за все, що в нього завжди буде достатньо ресурсів, щоб винагороджувати слухняних місцевих лідерів і губернаторів, а також достатньо сил, щоб карати порушників порядку.
Якими б не були спроби Путіна створити якийсь культ особистості та історичну легітимність, по суті, його система заснована на оренді лояльності еліт, яким пропонують можливості для збагачення за рахунок корупції та казнокрадства.
Однак зараз часи важчі, тому доводиться ухвалювати важкі рішення: деякі лідери та регіони все ще ситі, а інші — на мізерному раціоні.
Скрипучі колеса
Раніше винагороджувалися або помітна лояльність до Путіна, або здатність створювати для нього проблеми. У нинішніх умовах одна тільки лояльність, схоже, більше не гарантує отримання грошей від Москви.
Стає дедалі очевиднішим, що місцеві лідери мають погрожувати Кремлю тяжкими наслідками. Мер Москви Сергій Собянін, наприклад, тихо наголошує на тому, наскільки ніяково було б, якби інфраструктура в путінській столиці почала занепадати, тоді як після нещодавнього теракту лідери регіонів з великим мусульманським населенням попереджають про ризик того, що розгнівані місцеві жителі можуть вдатися до джихадизму, якщо кошти будуть скорочені.
Кадиров випередив цю криву. За його заявами про підтримку Путіна завжди був підтекст: без мене вам може загрожувати третя чеченська війна. Щоразу, коли робилася спроба скоротити федеральні субсидії, які становлять понад 80 відсотків чеченського бюджету (і дають змогу Кадирову і його соратникам жити дуже гарним життям), він завуальовано погрожував відступити.
Геронтократія
Це проблема, з якою особливо важко впоратися дедалі старішому і консервативнішому керівництву.
У свої 47 років Кадиров був відносним юнаком у російській еліті. Залежність Путіна від людей його власного покоління і світогляду, а також його небажання бачити деструктивне середовище нагорі, особливо в силових елітах, перетворюють його систему на геронтократію. Наприклад, впливовому секретарю Ради безпеки Росії Миколі Патрушеву — 72 роки, як і Олександру Бортнікову, директору ФСБ. Директору Національної гвардії Віктору Золотову — 70 років, главі зовнішньої розвідки Сергію Наришкіну — 69 років, а міністру закордонних справ Сергію Лаврову — 74 роки.
Це має очевидні наслідки для їхньої енергії, світогляду та здатності адаптуватися до нових реалій. Це також породжує невдоволення в наступного політичного покоління, яке з нетерпінням очікує своєї черги нагору.
Насамперед, це означає, що через хворобу, неміч або загрозу смерті соратників 71-річному Путіну доведеться робити ще більше таких важких виборів, і не в той час, який він обере.
Наприклад, загальновідомо, що Бортніков хворий, причому вже давно. Однак Путін змушує його залишатися на своїй посаді багато в чому тому, що існують розбіжності з приводу його спадкоємця Сергія Корольова.
Перспективи
Путін доклав значних зусиль, щоб захистити свою систему від передбачуваних і керованих загроз, від небезпеки державного перевороту до наслідків санкцій.
Однак, як показує доля Кадирова, в його системі є фундаментальні "проєктні рішення", з якими він мало що може зробити без кардинальних змін у самій системі. Але для нього немає жодного сенсу їх здійснювати.
Замість цього все, що він може зробити, це просто триматися. Але дорога може виявитися дуже вибоїстою. З цього моменту більша частина його внутрішньополітичних рішень залежатиме від антикризового управління.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.