Три умови перемоги. Як не дати Путіну виграти війну на виснаження
Захід має виконати три умови, щоб для України перемога стала реальною. Перераховуючи їх, колишній бригадний генерал і заступник держсекретаря США Марк Кімміт у колонці для Politico закликає союзників зняти білі рукавички та послабити кайданки, надіті на Зеленського.
Після шести місяців дебатів США, нарешті, ухвалили додатковий пакет допомоги Україні. Але хоча боєприпаси можуть незабаром досягти передової, правда в тому, що якщо США та їхні союзники не змінять свою політику підтримки війни, цього, ймовірно, буде замало і запізно.
Два роки тому шановний військовий аналітик Сет Джонс зазначив, що російська армія розвалюється. Але тепер усе різко змінилося, і він висловлює набагато тривожнішу точку зору про те, що українська армія перебуває "у дедалі небезпечнішому становищі щодо російських загарбників". І хоча ще зарано говорити про поразку, Джонс правильно зауважив, що "без чіткої стратегії США і постійних поставок західної зброї, розвідки та навчання Путін може перемогти".
Така стратегія потребуватиме щонайменше трьох елементів, щоб уповільнити і повернути назад просування Росії.
По-перше, адміністрація США та її союзники по НАТО повинні будуть послабити обмежувальні правила застосування зброї, які вони наклали на устаткування, яке поставляється Заходом, що дасть змогу Україні використовувати зазначене обладнання на повну силу. Велика Британія вже пом'якшила правила ведення бойових дій, але обмеження, що накладаються іншими, які не дають змоги Україні здійснювати транскордонні напади і нападати на основи російської військової присутності, такі як Чорноморський флот, повинні припинитися.
Занепокоєння з приводу російської ескалації дозволило Заходу вмовити себе не діяти і проявляти самостримування. Але якщо відповідь Ізраїлю на іранську безпілотну і ракетну атаку минулого місяця щось і продемонструвала, то це те, що сильна відповідь, а не самостримування, є найкращим способом протистояти тоталітарним загрозам.
Автократи вважають стриманість і обережність ознаками слабкості; вони бачать силу в рішучості.
По-друге, настав час піти на більший ризик щодо військових запасів США і Заходу. Хоча рішення Конгресу дає змогу президенту США Джо Байдену скористатися наявними запасами зброї та боєприпасів, величезна кількість готового та смертоносного обладнання залишається зарезервованою для інших непередбачуваних обставин в усьому світі, навчання та випробувань. Таке накопичення ресурсів цілком зрозуміле, оскільки командири по всьому світу хочуть переконатися в ньому. Наприклад, генерал Пол ЛаКамера — командувач США в Південній Кореї — завжди нагадує своїм військам: "Готові битися сьогодні ввечері".
Проте невдача в Україні може спровокувати саму війну, у якій готові боротися наші солдати в таких місцях, як Корея. Противники, такі як північнокорейський лідер Кім Чен Ин, зазначають нерішучість США щодо підтримки друзів і союзників, як і Китай, який дивиться через Тайванську протоку. Президенту України Володимиру Зеленському потрібно більше боєприпасів, а такі командири, як ЛаКамера, мають бачити наслідки для своїх власних місій, якщо Україна перейде до Росії — навіть якщо ціною стануть їхні запаси.
Загалом представники армії США зазначають, що нинішній ризик за підтримки України "керований", але настав час піти на більший ризик і глибше зануритися в ці запаси, щоб запобігти потенційній поразці. Вигравати війни дорого, але далеко не так дорого, як програвати їх.
Крім того, хоча використання цих запасів має бути тимчасовою доцільністю, війна оголила серйозну проблему у військовій логістиці. Тепер ми знаємо, що військово-виробнича база США — і їхніх європейських союзників — надто мала, щоб підтримувати навіть традиційну війну середнього масштабу, таку, яку веде Україна. Наступна війна матиме катастрофічні наслідки.
Наприклад, хоча титанічні зусилля дозволили подвоїти виробництво артилерійських снарядів у США до 28 000 на місяць, Росія виробляє в середньому 10 000 пострілів на день. Власна програма президента Росії Володимира Путіна зі збільшення військового виробництва перебуває в повній силі, приголомшуючи аналітиків своїм швидким розширенням. Російські підрозділи на українській лінії фронту, можливо, зазнають жахливих втрат, але це не через відсутність логістики.
Нарешті, адміністрації США необхідно забезпечити набагато більше лідерство, щоб надихнути Захід продовжувати цю боротьбу. Демократичні країни нетерплячі, і інші світові події часто змінюють фокус. Газа і потенціал регіональної війни на Близькому Сході, майбутні президентські вибори в США і судові процеси над колишнім президентом Дональдом Трампом уже відвертають увагу від погіршення ситуації в Україні.
Адміністрація Байдена повинна при кожній нагоді нагадувати американському народу про ціну невдачі в Україні. І цей фокус має також включати велику інформаційну кампанію з усунення серйозного дисбалансу в живій силі в цій війні — Росія наразі має перевагу три до одного в доступній військовій силі. Таким чином, коли українці знають, що стикаються з екзистенціальною загрозою, Росія не стоїть перед такою дилемою.
І хоча добре відомо, що опозиція стикається з важкими наслідками в путінській Росії, все ще існують значні можливості для створення інакомислення проти примусового призову на військову службу, необхідного для компенсації надзвичайних втрат у Росії. Захід уже багато років піддається російській пропаганді та психологічній війні, але у нас є настільки ж надійний набір інструментів — і настав час використовувати їх повною мірою.
В Україні нинішня війна на виснаження сприяє стратегії Путіна. Це дороге знищення людей, матеріалів і морального духу, і не можна допустити, щоб недавні невдачі України передували повномасштабному російському контрнаступу наприкінці весни або влітку. Путін, як і раніше, переконаний, як одного разу написав Толстой, що "час і терпіння — мої найсильніші воїни". Але це не той сезон, коли ця максима має виправдатися.
Рішення Конгресу було необхідним, але цього недостатньо, щоб повернути назад ситуацію, що погіршується в Україні. Настав час послабити кайданки, які ми наділи на Зеленського, і дозволити йому повною мірою використовувати зброю і техніку, які ми надаємо. Настав час ризикнути нашими запасами воєнного часу і дати Зеленському те, що потрібно його солдатам. Настав час нагадати Америці те, про що Путін говорить своїй країні щодня: що поразка в Україні — це загроза нашій власній безпеці.
Настав час зняти рукавички.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.