Нове монгольське ярмо. Як Росія перетворюється на колонію Китаю
Зі спроби відродити Російську імперію виходить щось дивне, зазначає політичний аналітик Олександр Мотиль у колонці для The Hill. Москва все глибше йде в колоніальне підпорядкування Пекіну...
Путінська Росія спирається на нестійке протиріччя. Це одночасно і колонія, і імперія, що розвивається. Однак не може бути і того, і іншого, і рано чи пізно Росія буде змушена рухатися в тому чи іншому напрямку.
Усі ознаки вказують на бентежний висновок для кремлівських наслідувачів будівельників імперії: Росія доб'ється успіху як колонія, але зазнає невдачі як імперія.
Часто кажуть, що Путін фактично перетворив свою країну на васала Китаю. Це правда, але відносини Росії з її набагато могутнішим південним сусідом правильніше назвати колоніальними. Колонії — це території місцевого управління, які підпорядковуються політичним та економічним пріоритетам, встановленим іноземними державами. Колонії не є повністю суверенними, оскільки вони не ухвалюють рішень, що визначають їхню долю. У цьому світлі путінська Росія є такою ж колонією Китаю, як середньовічна Московія була колонією Монгольської імперії.
Нещодавній візит Путіна до Пекіна, за яким пішла більшість його міністрів, прекрасно ілюструє, хто є паном, а хто — прохачем. Не дивно, що одним із результатів цієї зустрічі стала угода, що дозволяє Китаю орендувати великі ділянки землі в Московській області. Не дивно й те, що Путін перетворив Росію на постачальника сировини для Китаю і домівки для мільйонів китайських емігрантів. Не дивно, що Китай створив карти Далекого Сходу Росії з китайськими назвами (поки що) російських міст.
Деякі російські аналітики наполягають на тому, що Китай також втручається в триваючі політичні баталії російської еліти, що не дивно, з огляду на зростаючу ставку Китаю на стабільність і підпорядкування Росії. Хоч би якою була справжня природа домінування Китаю над Росією, і незалежно від їхньої солодкуватої риторики вічної любові, ми можемо бути впевнені, що це тягне за собою і продовжуватиме тягнути за собою повзучу імперіалізацію. З огляду на економічну невідповідність між Китаєм і Росією, участь Росії у війні, яку вона не може виграти, і очевидну нездатність Путіна ефективно управляти своєю сферою діяльності, у Китаю є всі стимули втручатися у внутрішні справи своєї колонії — щоб виправити помилки Кремля, захистити своїх поселенців і свої інвестиції.
За іронією долі, ставши китайською колонією, путінська Росія бажає відновити імперію, яка в неї колись була. Путін бачить себе сучасною версією Петра Великого, кровожерливого царя, який перетворив Московію на Російську імперію. Путін також поважає Олександра Дугіна, імперіалістичного філософа, і Антона Денікіна, білого генерала, який прагнув відновити імперію в неспокійні роки після захоплення влади більшовиками. Путін двічі вторгався в Україну, щоб захопити перлину в короні імперської Росії. Його непомірні амбіції поширюються на Кавказ, Центральну Азію і Східну Європу. І всі його експансіоністські розмови та дії відбуваються в той самий час, коли закріплюється статус Росії як китайської колонії.
Це не спрацює. Імперії набувають колонії, але колонії не набувають імперії. Колонії, які прагнуть стати імперіями, можуть досягти успіху тільки в дестабілізації своїх відносин зі своїми імперськими господарями.
Хоча у Китаю немає іншого вибору, окрім як стати на бік Росії в її геноцидній війні проти України, ця війна і викликана нею нестабільність — останнє, що потрібно Китаю. Претензії Китаю на глобальну гегемонію спираються на його економічну міць, військовий вплив і спосіб життя відповідно до міжнародного статус-кво. Помилкова війна, яка загрожує дестабілізувати його найбільшу колонію — Росію — і підірвати вигідні відносини Китаю з рештою світу, може принести Пекіну деякі короткострокові вигоди, але зрештою приречена на провал.
Якщо і коли ситуація в Україні повернеться проти Росії, що досить імовірно, з огляду на неприйнятно високі втрати російських збройних сил (від 1100 до 1400 на день), Китаю доведеться вмовити Москву приборкати свої дії та прийти до тями.
Набагато більш тривожною і для Китаю, і для Росії є цілком реальна можливість того, що Росія програє війну або зазнає такої поразки, що Путін, його режим і тендітна держава зазнають атаки з боку росіян і неросіян всередині Росії. Колонії слабкі, а слабкі держави не мають права прикидатися войовничими імперіями. А коли вони зазнають невдачі, надзвичайно вірогідні повстання, перевороти і війни на тлі неспроможності держави і режиму.
Якщо путінська Росія піде цим шляхом, Китай опиниться перед болючим вибором: дивитися, як його колонія горить у вогні, або спробувати підтримати її ціною великих витрат для себе. Хаос, що виникне в результаті, може навчити решту Росії того, що вона ніколи більше не буде імперією. Китай може зрозуміти, що володіння колоніями, які страждають манією величі, просто не варте зусиль.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.