Удар по "Охматдиту": перед яким вибором Путін поставив Україну
Варварський удар по "Охматдиту" не залишає Україні іншого вибору: або тотальна війна, або капітуляція, вважає медик-волонтер Геннадій Друзенко. Путін готовий піти на все у цій війні — отже, і Україна має піти на небувалі, надзвичайні заходи.
ЗАПРОШЕННЯ ДО ТОТАЛЬНОЇ ВІЙНИ
Коли емоція після вчорашньої трагедії трохи схлинула, включився мозок — і став аналізувати, чим була вчорашня атака по "Охмадиту".
Вона була максимально символічна. В "Ісіді" загинуло більше людей, але руйнування нового корпусу кращої дитячої лікарні України в центрі столиці серед біла дня було викликом: Україні, Заходу, людяності. Публічною декларацією: жодних правил в цій війні немає і не буде. Орда ні перед чим не зупиниться, аби зламати нашу волю до опору.
По суті, це запрошення до тотальної війни. Чи капітуляції. Бо тільки в такій війні в України є шанс вистояти і в цьому сенсі перемогти.
Російсько-українська війна стала новою нормальністю для світу. Захід прийняв, що Україна стала бойовищем, на якому він веде проксі-війну з віссю зла. Скільки вона триватиме — невідомо нікому. Доки українці будуть готові воювати, Захід даватиме їм зброю та кошти. Але(!) він ніколи — принаймні до завершення цієї війни — не відкриє безпекову парасольку над Україною. Бо в основі західної стратегії щодо Росії лежить засадничий принцип "холодної війни": No kinetics! Only proxies!
В цій ситуації вибір в нас небагатий: тотально мобілізувати уряд, економіку, дипломатію, ВПК та людей — чи готуватись до принизливого прийняття путінських умов.
Для обрання першої опції критичним є відновлення взаємної довіри між владою та суспільством. І поступове перенесення ставки на власні сили. Бо Захід ніколи не дозволить нам тотальну війну проти Росії. А перемогти ми можемо, тільки тотально мобілізувавшись.
Чи здатні ми на це — переконливо засвідчить стрибок (чи його відсутність) кількості охочих добровільно мобілізуватись до Сил оборони України найближчими днями. Бо прокльони "мацкви" у ФБ добрі тільки для випускання емоційної пари. Вони не лікують своїх і не вбивають ворога. На жаль…
Тому щиро сподіваюсь, що ми зможемо мобілізуватися не тільки у Фейсбуці…
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.