Наліт на РФ, Покровська криза, види на осінь: головні воєнні події тижня
Військовий аналітик Іван Киричевський підбиває підсумки минулого тижня. Він приніс як складнощі, пов'язані з Покровським напрямом, так і нові удари по Росії — дуже чутливі до неї.
Події тижня, що минув, можна узагальнити так:
Дихотомія "Курськ чи Покровськ" є хибною в тому плані, що треба звертати увагу одночасно на всі напрямки, а не тільки на ті, що найчастіше згадуються в медіа.
Ну, наприклад, на тлі Курської операції рашисти посилили обстріли цивільної інфраструктури Сумщини.
Хоча там нема перспективи прямої втрати територій, але є цілком неілюзорна перспектива втратити організоване життя на цих територіях.
Хоча ми говоримо тут про регіон, взагалі-то важливий в плані підтримання комунікацій ЗСУ хоча б на той же Курський напрямок, ну і про регіон, що також забезпечує транспортну зв’язність Харківщини з іншими частинами України.
І тут навіть чисто на людському рівні виникає питання: гаразд, у нас не вистачає засобів протидіяти ворожим керованим авіабомбам та балістичним ракетам; але ж хоча б проти FPV-дронів, що тероризують прикордоння Сумщини, наприклад, Глухів, можна знайти засоби протидії, РЕБ наприклад.
Водночас Курську операцію та інші активні дії, які вживали Сили оборони України протягом останнього місяця, зокрема масований наліт на російську енергетику 1 вересня цього року, слід було проводити хоча б для того, щоб показати самим собі – Україна здатна собі вибороти те, що в межах вчення Клаузевіца формулюється як "мета війни".
Незалежно від тлумачення – чи там в оригіналі Клаузевіц мав на увазі "світ кращий, ніж до війни", чи ж насправді він там мав на увазі "умови підтримання миру кращі, аніж до війни".
Якщо розмірковувати про причини нашої кризи на Покровському напрямку, то там слід виділяти й ідеологічну складову.
В сенсі – рашистські політруки знайшли що сказати своїм солдатам, чому вони мають йти під українські кулемети, гинути під їх вогнем, але так постійно створювати тиск на позиції ЗСУ. Особливо в умовах, коли армія РФ продовжує переважати за кількістю наявних стволів артилерії та кількістю техніки. Бо з іншої сторони, якось складно сказати, що зараз російські війська на полі бою демонструють щось принципово нове в тактичному плані.
Натомість у нас попередні моделі "ідеологічної мобілізації" уже не вживаються, а от нові в роботу так і не запустили.
Власне, тут тільки "ідеологічним фактором" і можна пояснити, чому на темпи наступу рашистів поки ніяк не вплинула інтенсивна "бавовна" в Ростовській області як важливому хабі логістики для військ армії РФ, що діють на Донеччині.
Якщо розмірковувати про перспективи кампанії на осінь, то тут одразу треба зробити поправку – ми доволі часто зупиняємось на прогнозах про те, що в росіян у якийсь момент настане дефіцит того чи іншого ресурсу, наприклад, прогноз, що "за місяць армія РФ може вичерпати наступальний потенціал" (не мій).
Але в подібних випадках ми всі робимо стандартну помилку і навіть не намагаємось зробити крок вперед і порахувати, в який спосіб росіяни можуть вирішити проблему нестачі того чи іншого ресурсу.
Тому для нас усіх й стало неприємними сюрпризами, що попри очікування, РФ змогла наростити темпи виробництва далекобійних ракет, або ж що її фінансова система не посипалась під інтенсивним зовнішнім впливом.
Водночас ну якось завчасно роздавати прогнози про те, наскільки в негативному ключі далі можуть розвиватись події на Покровському напрямку. В поточних умовах це може вийти як деморалізація наших військових, що стримують тиск ворога там.
Окремо слід звернути увагу й на такі новини – "1-й та 2-й армійські корпуси" тепер стали 51-ю та 3-ю загальновійськовими арміями ЗС РФ.
Окрім того, що росіяни нарешті визнали, що то і так історично були саме їх війська, це може бути елементом ставки Кремля на експансію та інкорпорацію як нове сакральне начало своєї державності.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.