Попереду — голодна війна. Чому українцям варто готуватися до суворішого життя

ЗАВЕРШЕННЯ СИТОЇ ВІЙНИ

The Wall Street Journal на днях оприлюднив статтю, назву якої можна перекласти як "Усе більше українців хочуть домовлятися про припинення війни: з цим не згодні військові". Згідно з наведеними в матеріалі цифрами, "18% ветеранів і військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі, вважають, що Україна повинна прагнути до припинення війни через переговори, що є найнижчим показником серед усіх демографічних груп, які брали участь у дослідженні. 15% солдатів і ветеранів заявили, що долучилися б до збройного протесту, якби Київ підписав мирний договір, з яким вони не згодні".

В принципі, позиція військових зрозуміла: надто дорогу ціну вони щодня платять за те, щоби зупинитися "десь посередині". Ті, хто зламався на війні, або загинув, або в СЗЧ, навряд чи беруть участь у соцопитуваннях. Загалом те, що люди в уніформі готові воювати до перемоги — однозначно позитивний факт.

Але війна — це не тільки про готовність чинити опір. Не тільки про готовність вбивати та вмирати за свою батьківщину. Це не меншою мірою також про ресурси.

Останні 2,5 року за українську війну фактично платили наші союзники, дозволяючи Україні витрачати з держбюджету майже вдвічі більше, аніж отримувати до нього надходжень. І хоча формально зовнішня фінансова підтримка не йде на покриття воєнних витрат, а натомість закриває інші бюджетні потреби, її обсяг цього року (близько 41 млрд дол. США) приблизно дорівнює цьогорічним бюджетним витратам на сектор безпеки й оборони (1 трлн 692,6 млрд грн). Плюс пряме постачання зброї та боєприпасів на безоплатній основі.

Судячи з публічних заяв парламентарів, що гроші на виплати військовим у бюджеті от-от закінчаться, можемо вважати: ближчою до істини є цифра у €120 млн, яку Україна щодня витрачає на війну, що десь місяць тому пролунала у німецьких медіа. За такими підрахунками, щоби продовжувати воювати, Україні потрібно близько 2 трлн гривень на рік. Це навіть більше, аніж сукупні доходи держбюджету за цей рік (1,746 трлн грн).

Водночас усі наші партнери попереджають українську владу, що допомога надалі буде зменшуватися, бо підтримувати Україну навіть на поточному рівні "as long as needed" західним лідерам, залежним від своїх виборців, усе важче. Тому Україна змушена буде збільшувати податки, на чому буквально вчора наголосив МВФ: "Податкові надходження мають зростати у 2025-му й надалі, щоби забезпечити критичні витрати".

Схоже, наша абсолютно нетипова в історії "сита війна" — з переповненими супермаркетами та ресторанами, із безпрецедентною навіть для мирного часу кількістю куплених нових елітних авто, з мільярдами гривень, що витрачають на благоустрій міст, і мільйонами доларів на зведення котеджів — така війна добігає кінця.

Попереду — важка зима. За словами премʼєра, можливо, найважча. Попереду — затримки грошових виплат військовослужбовцям та іншим бюджетникам. Попереду — зменшення держзамовлення, яке нині є драйвером національної економіки. Попереду — деградація через недофінансування систем охорони здоровʼя та освіти. Попереду — зростання соціальної несправедливості й тиску на бізнес.

Тобто попереду типова війна, з усіма її складнощами та злиднями. Війна на виживання. І не тільки на фронті, а й у глибокому тилу. З якою ми зіткнулись по дотичній навесні 2022 року. І про яку читали в книжках і дивилися в кінофільмах.

Дай Боже, щоб я помилявся і всього цього нам вдалося уникнути. Дай Боже, щоб наша війна і надалі залишалася хоч і трагічною, але бодай ситою. Але скидається на те, що кредит із дебетом дедалі більше не сходяться. І не сходитимуться що далі, то більше.

Цікаво, наскільки ми готові будемо воювати до повної перемоги в умовах "голодної війни"? Яка хоч і важча, але справедливіша щодо тих, хто в шанцях. І скільки тоді залишиться тих, хто буде проти будь-яких компромісів з державою-агресором?

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело