Квиток до ядерного клубу: яка відповідальність ляже на Україну в разі розробки атомної бомби
Військовий аналітик Іван Киричевський критикує суспільнi настрої про те, що, мовляв, треба "просто повернути ядерний статус, і оце так переможемо". У світі зараз "перегони озброєнь" іде уже не стільки в ключі, хто зробить собі потужнішу ядерну бомбу, а скоріше – хто переможе в сегменті розробки гіперзвукових ракет як цілком "конвенційної" альтернативи тактичній ядерній зброї.
Дещо про особливості володіння своєю ядерною бомбою
Формат планування в ключі "ми попадемо в рай, а вони всі здохнуть" в цьому світі насправді вимушені вести усі держави-володарі власної ядерної бомби. Тут вже питання в тому, хто як це планування реалізовує.
Наприклад, у Великій Британії механізм виглядає так: вся ядерна зброя там зосереджена на борту чотирьох атомних підводних човнів проєкту Vanguard, і саме там розміщена ця сама сакральна "червона кнопка"; натискання цієї "червоної кнопки" має відбуватись або за прямою командою прем’єр-міністра, або ж в іншому екстремальному випадку – якщо із "материком" нема ніякого зв’язку протягом кількох діб, то командир субмарини має відкривати спеціальний паперовий конверт саме на випадок "Судного дня", зміст якого має оновлюватись після кожної зміни прем’єр-міністра.
В теорії, в тому конверті можуть бути прописані різні опції: наприклад, доставити трохи "мирного атому" в дім кожного жителя Москви, або ж виконати перехід під командування США чи Австралії, ніхто наперед опцію все одно не скаже.
Тут головне те, що навіть Велика Британія як власник ядерної зброї вимушена сповідувати свій принцип в ключі "ми попадемо в рай, а вони всі здохнуть".
Ну або ж – можна взяти для ілюстрації приклад Індії та Пакистану як одних із найбільш населених держав-власників ядерної зброї.
Там, наскільки знаю, ядерну доктрину обох країн можна взагалі звести до простого та невимушеного – "в будь-якій незрозумілій ситуації натискай червону кнопку".
Ці всі приклади я навів просто до того, що у реальному світі країни-власники ядерної зброї взагалі-то в курсі, що наявність бомби їх взагалі ні від чого не рятує, скоріше навпаки – вимагає бути готовим взагалі до остаточної погибелі.
Не кажучи вже про те, що володіння власною ядерною бомбою вважайте заодно зобов’язує працювати над власними ракетно-ядерними засобами доставки. А тут в нашому випадку і зі своїми "конвенційними" далекобійними ракетами ситуація лишає бажати кращого.
Пишу ці рядки не просто в контексті слів про "або НАТО, або ядерна зброя", але й тому, що в нас і так вистачає суспільних настроїв про те, що, мовляв, треба "просто повернути ядерний статус, і оце так переможемо".
І саме в цьому контексті додам – у світі зараз "перегони озброєнь" іде уже не стільки в ключі, хто зробить собі потужнішу ядерну бомбу, а скоріше – хто які реальні успіхи покаже в сегменті розробки гіперзвукових ракет як цілком "конвенційної" альтернативи тактичній ядерній зброї.
Бо особливо в цьому сегменті поки що ведуть вперед саме Китай, Росія та Північна Корея, у США аналогічні програми поки що непристойно шкутильгають.
Балістична ракета середньої дальності РСД-10 "Пионер" як експонат Музею Другої Світової в Києві та носій ядерної зброї часів "Холодної війни" тут теж для наочної ілюстрації.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.