Головою об стіну: як ЗСУ вдається стримувати війська РФ на Сіверському виступі

Огляд стосуватиметься Сіверського виступу. Найбільш стабільного.

Щодо поточної ситуації,

то, на відміну від Курахівського та Костянтинівського виступів, вона здається стабільнішою, хоча й не без певних "нюансів" обмежено-тактичного масштабу, зокрема:

– Передові підрозділи 67-ї мсд 25-ї ЗВА противника на Лиманському напрямку протягом звітного періоду намагалися покращити своє тактичне положення по напрямках на с. Терни та Ямполівка, а також у Серебрянському лісництві, північніше від р. Сіверський Донець. Однак, попри навіть підсилення завдяки вводу у бій низки підрозділів 164-ї та 169-ї омсбр (а в окремі моменти навіть однієї-двох тб 11-ї отбр), суттєвих результатів добитися не змогли.

– У свою чергу, південніше від р. Сіверський Донець, безпосередньо на Сіверському та північній частині Краматорського напрямків, передові частини та підрозділи 3-ї ЗВА противника здійснили одразу на кількох ділянках та тактичних напрямках спроби прорвати систему оборони ЗСУ, зокрема – 127-а омсбр противника, навіть підсилена танковим батальйоном 123-ї омсбр, протягом звітного періоду здійснила численні спроби витіснити наші війська з с. Білогорівка (верхн.), причому настільки часті та інтенсивні, що залишки цього села, які обороняють ЗСУ, вже перетворилися на такий собі міні-Сталінград. Однак на даний момент майже всі ці спроби закінчилися для противника безрезультатно.

Українські війська продовжують контролювати більшу частину села, зокрема "терикони" місцевого Крейдового кар'єру (що, власне, й забезпечує їм певну стійкість в обороні). Противник зумів за весь цей час лише просунутися до початку вулиці Водопровідної (біля ставка) у східній частині села. В подальші його атакувальні та штурмові дії ні до чого не призвели.

– Південніше, 6-а омсбр противника, діючи на напрямках Золотарівка — Верхньокам’янське та Верхнокам’янка — Верхньокам’янське, спромоглася доповзти до кордону Луганської та Донецької області, північніше від дороги на Верхньокам’янське, де й була зупинена українськими військами, просунувшись за все літо й частину осені загалом на 3-3,2 км.

– Також передові підрозділи противника (зі складу 123-ї омсбр, 106-ї пдд), провели численні атакувальні та штурмові дії на напрямках: Миколаївка — Івано-Дар’ївка (після численних боїв і ціною значних втрат захопили залишки с. Спірне, просування становило до 2 км), Берестове — Виїмка, уздовж залізниці передові підрозділи противника протягом "літньо-осінньої кампанії" просунулися на відстань до 3,5 км, але Виїмку так і "не взяли", ну й на напрямку Роздолівка — Переїзне противник у липні як захопив Роздолівку, так на цьому майже зупинився — усі його подальші спроби увірватися у Переїзне або пробитися уздовж залізниці у бік Званівки закінчилися для нього невдало.

Ба більше, вереснева спроба противника наступати у найбільш загрозливому для всього Сіверського виступу напрямку з боку Залізнянського у бік Привілля (тобто, вздовж автодороги Е-40, прямо на Слов’янськ) закінчилася для противника повною невдачею. Противник, спершу просунувшись на 1,5–2 км, уже наприкінці вересня був вимушений відійти на свої вихідні позиції внаслідок активних контратак ЗСУ, полишивши захоплене.

На цей час, у всій смузі дії 3-ї ЗВА противника на Сіверському та частково Краматорському напрямках спорадична активність противника фіксується лише в районі с. Білогорівка (верхн.), де нещодавній погром колони бронетехніки противника, знятий на відео, здобув значний резонанс у всіляких "тирнетах", ну і час від часу противник продовжує свої спроби у місці злиття річок Бахмутівка та Суха Плотва, в районі с. Федорівка та Переїзне пробитися від залізниці у західному напрямку… Так само, як і на напрямку Берестове — Виїмка, де він також "орієнтується" на залізницю, щоб таки пробитися у Виїмку.

А тепер трохи про перспективи

Але спочатку певні пояснення, стосовно таких скромних результатів противника південніше від р. Сіверський Донець.

Очевидно, під час планування своїх дій на літо-осінь 2024 року командування противника розглядало можливість проведення наступальних дій оперативно-тактичного масштабу у бік Слов’янсько-Краматорської агломерації (я в цьому більш ніж упевнений).

Однак у цьому сенсі було очевидно, що для цього попередньо потрібно буде "рішити проблему Сіверського виступу", адже ломитися, наприклад, у бік Слов’янська з південно-східного напрямку, вздовж дороги Е-40, НЕ витіснивши наші війська з району Сіверська було б чистої води авантюрою.

Але, ймовірно, оцінивши "розклад сил" і ситуацію в цьому районі, насамперед топографічні особливості всього цього району, командування противника віддало перевагу іншим оперативно-тактичним напрямкам. І я розумію, чому саме.

По суті, ЗСУ мають у районі Сіверського виступу з півночі достатньо вагоме природне прикриття — річку Сіверський Донець. Навіть якщо противник повністю витіснить наші війська з Серебрянського лісництва, більш того — захопить Торське та вийде на рубіж Лиман — Ямпіль, це у жодному разі НЕ гарантує йому ліквідацію всього Сіверського плацдарму ЗСУ, який навіть у таких умовах буде прикритий з півночі достатньо повноводною річкою із досить широкою поймою.

Окрім цього, очевидно, що в процесі розгляду такого задуму російське командування дійшло висновку, що тут можливі 2 варіанти його практичного проведення: так званий "Великий" і так званий "Малий".

Перший передбачав завдання удару безпосередньо у бік Слов’янська з північно-східного напрямку по загальній дирекції Торське — Лиман — Райогородок і з південно-східного напрямку по загальній дирекції Красна Гора — Привілля — Никонорівка.

Другий — обмежувався просуванням російських військ до рубежу Ямпіль — Дронівка, а також прорив у район с. Званівка.

Перший варіант у випадку успіху забезпечував вихід безпосередньо на ближні підступи до Слов’янська, другий — принаймні ліквідацію Сіверського виступу із дуже ймовірним захопленням м. Сіверськ.

Наскільки я розумію, після тривалих коливань та "аналізу ситуації", очевидно, противник вирішив відмовитися від обох цих варіантів як одного з основних елементів своєї літньо-осінньої кампанії 2024 року.

Про це переконливо свідчать дії командування 25-ї ЗВА противника, яка після прориву майже впритул до Ямполівки та Тернів частину своїх сил спрямувала на допомогу 20-й ЗВА, яка наступала на Макіївку та Невське. І дуже схожі дії командування 3-ї ЗВА, яка сконцентрувала свої основні зусилля та резерви на дирекції Бахмут — Костянтинівка, в районі Часів Яру.

Очевидно, якби ці варіанти були "взяті у роботу", на флангах Сіверського виступу відбувалися б зовсім інші події.

Проте, наскільки я розумію, повністю відмовлятися від активних дій на Сіверському напрямку командування противника не побажало. Але вирішило цю справу віддати "на відкуп" місцевому командуванню — тобто, наполегливо рекомендувало йому "спробувати власними силами", без залучення значних (оперативно-стратегічних) резервів.

Ось воно й пробувало — спочатку пробитися у бік Торського, потім Званівки, і нарешті — "позначило своє бажання просунутись у бік Слов’янська" через Привілля.

Як на мене, до цього ще додалося й те, що українське командування своєрідно "переконало" своїх опонентів у тому, що ухвалене ним рішення стосовно Сіверського виступу та загалом наступу на Слов’янськ було правильним і своєчасним.

Адже як тільки противник починав робити якісь свої "активні рухи" на флангах виступу — в районі Ямполівки та Тернів, а також у бік Привілля, як тут же наставала жорстка реакція командування ЗСУ у вигляді інтенсивних контратак.

В результаті цього противник був вимушений зупинитися в районі Тернів і Ямполівки (біля Торського навіть відійти), так само, як він був відкинутий у напрямку на Привілля. Й нарешті, очевидно, його командування дійшло висновку – це у порівнянні із іншими оперативно-тактичними напрямками (наприклад, у бік Куп’янська) довго, нудно, дорого, та й ще "ця грьобана річка".

Але "місцевій" 3-й ЗВА ніхто у російському ГШ, очевидно, не забороняє битися головою "апстену". Наскільки я розумію, там цілком логічно з цього приводу думають – нехай пробують, може, в цих лугандійських барбосів щось та вийде.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело