200 літаків замість 200 000 миротворців: який вигляд можуть мати гарантії безпеки України
Одним із найпростіших і найнадійніших способів гарантії безпеки України було б закриття нашого неба західними військовими літаками, вважає політичний експерт Дмитро Шульга. Це куди ефективніше, ніж навіть 200 тисяч миротворців, про яких мріє президент Зеленський.
Найкращі гарантії безпеки — не "boots on the ground", а "wings in the sky", і без НАТО Європа не зможе їх забезпечити.
Трамп хоче швидко зупинити війну, укласти deal і покласти на європейців забезпечення її виконання, зокрема у вигляді розміщення військ. Американці не хочуть брати на себе жодних додаткових зобов’язань, тому членство у НАТО для України — off the table. Але отриманий у результаті мир має бути міцним — щонайменше наступні 3 роки, поки нинішня адміністрація при владі. Отже, постає питання про гарантії миру, тобто гарантії безпеки для України. Що це може бути, не абстрактно, а конкретно?
Європейські наземні контингенти ніяк не зможуть стати достатньою гарантією. Ані 50 000, про які згадувала західна преса, ані 200 000, як казав В. Зеленський. По-перше, 200 000 готових бійців у європейців немає у наявності й близько. По-друге, вони не будуть готові брати участь у наземній піхотній війні на виснаження з КАБами, дронами, артобстрілами та відповідними втратами. По-третє, їхня присутність не буде реально стримувальним (deterrent) чинником для москалів, які можуть виставити мільйонну наземну армію.
Що може стримати нову агресію — це загроза отримати масовані далекобійні удари по військах вторгнення і по території агресора. Це можуть забезпечити літаки та наземні ракетні комплекси.
Ракети наземного базування (крилаті та/або балістичні) з радіусом дії більше ніж 300–500 км, не кажучи вже про 1000 км — у Європі практично відсутні. Є лише морського базування у британців і французів — але навряд вони надсилатимуть ракетні кораблі для патрулювання Чорного моря (?).
Американські далекобійні крилаті "Томагавки", в оригіналі морського базування, віднедавна мають також комплекси наземного базування. Як стало зрозуміло з витоків західної преси, саме їх мав на увазі В. Зеленський у пункті 4 про "пакет стримування" у презентованому восени минулого року плані перемоги.
Чи захочуть американці їх розмістити в Україні? Навряд (бо не хочуть вв'язуватися — див. пункт 1). Чи готові вони їх передати Україні? Теж навряд (бо загроза ескалації). Власне, якщо буде треба, то, маючи "томагавки" з дальністю 1700–2500 км, американці зможуть самі "дістати" Москву або її контингент в Україні з кораблів у Середземному морі.
Інша далекобійна зброя — це літаки з ракетами — тими ж британськими Storm Shadow, французькими SCALP, німецькими Taurus, американськими JASSM тощо. Їх у європейців (та й в американців) набагато більше, ніж ракет наземного базування. Бо доктрина НАТО — вести війни з перевагою у повітрі.
Власне, це те, про що українці волали у 2022 році — NATO, close the sky over Ukraine! Досвід наступних трьох років довів, що було зрозуміло ще тоді, що без переваги у повітрі наземна війна не буде успішною. Тому нам для deterrence більше згодилися б 100–200 європейських літаків ніж 100 000–200 000 європейських піхотинців.
На відміну від наземних далекобійних ракет, у європейців є досить багато літаків. У теорії, якщо скласти всі повітряні флоти європейських країн-членів НАТО (включно з Британією і Туреччиною), то тільки винищувачів отримаємо більше 1500 у строю. Це більше, ніж у ВПС РФ (1300 винищувачів).
Але на практиці, Європі може бути непросто надати навіть 10% своїх літаків для захисту України. Потенційні внески низки країн, які, можливо, мали б бажання, але мають лише по кілька десятків винищувачів, навряд можуть бути значними — як Норвегія (32 винищувачі у строю), Данія (35), Фінляндія (54), Нідерланди (32), Бельгія (43), Португалія (21) — ну хіба що, може, Швеція (71). У Польщі 103 винищувачі, але з них більш як половина — пострадянські Міг-29 та Су-22. Туреччина (201) і Греція (178), мабуть, відпадають (?) з політичних міркувань.
Найбільш значними могли б бути спільні внески Франції (185 винищувачів), Британії (144), Італії (139), Іспанії (137), Німеччини (192). Разом це 797 — майже 800 винищувачів! До того ж у 4 з цих країн (крім Франції) це переважно одна модель літака — Eurofighter, що полегшує логістику.
Припустимо, європейці погодяться надати 20–25%, або бодай 10% своїх винищувачів для захисту України. Але європейці не мають інфраструктури підтримки подібних самостійних операцій без американців — супутники, розвідувальні літаки тощо (причому багато, стільки, скільки треба для такої досить великої операції). Тобто якщо навіть європейці надають свій повітряний флот — вони мають мати підтримку такої операції з боку США. Найпростіше і найпрактичніше — у межах НАТО. Тобто це має бути повітряна операція НАТО із захисту українського неба.
Американський внесок міг би бути й безпосередній — адже у них у Європі розміщено 200 літаків (всіх типів), але ж вони не хочуть. Але, наприклад, американці могли б додатково посилити українські ВПС, передавши нам свої F-16 — адже їх у них на зберіганні більше 1000 одиниць різних модифікацій. Умовно, додаткова сотня F-16 від США для України зменшить кількість потрібних європейських літаків на українських аеродромах. Можливо, ця адміністрація не захоче надавати ці літаки як допомогу — але якщо купити? За європейські кошти, як пропонував Рютте.
До речі, не обов’язково водночас розміщувати всі ці літаки в Україні — частина може бути розміщена поблизу, на аеродромах Польщі та Румунії.
Принципове питання тут буде мандату, або rules of engagement. Ключове: чи готові будуть ці літаки завдавати (далекобійних) ударів у відповідь по території РФ? Чи це буде суто air policing місія для посилення ППО? Можливо, включно з авіаційними ударами по військах РФ на території України?
Якщо водночас Україна — не член НАТО, то це операція поза територією НАТО. Отже, напад на європейські літаки в українському повітряному просторі чи на українських аеродромах не буде вважатися нападом на ці держави у сенсі статті 5 Вашингтонського договору.
Але якщо ці літаки завдають ударів по РФ — то РФ може у відповідь ударити по території цих країн? І тоді вже включається стаття 5. Якщо європейські та американські гарантії безпеки для України серйозні, то вони мають бути готові до такого сценарію. Але не факт.
Зрештою, виникає логічне питання: якщо НАТО надає гарантії безпеки Україні та захищає українське небо — то чому би НАТО не мати також український внесок у власну безпеку? Тобто чому тоді вже не включити Україну у НАТО?.. Що й слід було довести.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.