Кінець імперії: чому політично освічені українці – це небезпека для Москви

Московія тримає у рабстві сотні мільйонів саме завдяки системному знищенню просвітництва. Її піддані — це не тільки жертви пропаганди, це жертви відсутності політичної культури. Людина, яка ніколи не вчилася контролювати владу, яка не знає елементарних механізмів відповідальності, завжди буде готова підкорятися.

Просвітництво — це не про шкільні оцінки. Це не факультатив для тих, хто цікавиться політикою. Це фундаментальна умова будь-якої республіки. Бо республіка — це не президент і парламент, республіка — це спільнота громадян, які усвідомлюють свою силу і вміють застосовувати її щодня.

Чому Московія боїться знання

Жоден авторитаризм не може дозволити народу бути освіченим у політичному сенсі. Бо освіта вбиває підданство. Московія розуміла це з самого початку свого існування.

• Контроль над інформацією. Московська держава завжди боялася вільної книги. Від цензури Петра І до сучасного закриття незалежних медіа — вся логіка одна: народ не має знати правду, народ має знати лише "лінію". Там, де людина має доступ до фактів, вона починає ставити питання. А питання — це завжди кінець самодержавству.
• Контроль над грошима. Московська влада завжди будувала економічне закріпачення. Від кріпацтва — до радянських колгоспів, від монополій "Газпрому" — до сучасних "держкорпорацій". Народ, позбавлений економічної свободи, завжди залежний. А залежний — завжди слухняний.
• Контроль над комунікацією. Московія здавна руйнувала будь-які форми самоорганізації. Громадські організації там завжди були під ковпаком. Інтернет сьогодні — під ФСБ. Навіть соцмережі блокуються. Бо спільнота, яка може вільно говорити й домовлятися, завжди потенційно перетворюється на громадянське суспільство. А громадянське суспільство — це смерть для авторитаризму.

Московія — це лабораторія темряви. Вона довела: якщо у народу забрати знання, ресурси й мову спілкування, то мільйони людей перетворюються на масу без голосу. Це — головне пояснення того, чому московські піддані можуть роками воювати за чужі імперські амбіції.

Українська традиція просвітництва

Українці завжди йшли іншим шляхом. У нас у крові — прагнення до самоврядування і до освіти як його основи.

Братські школи у XVI–XVII століттях — це не лише навчання грамоти. Це була політична лабораторія. Тут вчили не просто читати й писати, а вчили відстоювати свої права, формувати громаду, обирати старшину. Це була справжня "школа громадянина".

Острозька академія (1576) була феноменом: університет, створений у князівстві, яке мислило себе як суб’єкт, а не об’єкт чужої політики. Острог виховував не чиновників, а мислителів, здатних говорити від імені спільноти.

Кирило-Мефодіївське товариство у ХІХ столітті мислило категоріями республіки. Вони мріяли не про монархію, а про союз рівних слов’янських народів. Їхня зброя була проста: просвіта народу. Вони знали, що без знань селянин залишиться рабом.

"Просвіта" (1868) стала масовим рухом, який у буквальному сенсі перетворював темних селян на свідомих українців. Читальні, бібліотеки, театри, хори — це була не культура "для розваги", а культура для формування нації. "Просвіта" робила те, що не могла зробити жодна партія: вона створювала громадян.

Без "Просвіти" не було б Української Народної Республіки. Бо армію можна збудувати наказом, а республіку можна збудувати лише знанням.

Втрата після 1991 року

1991-й дав Україні незалежність, але не дав культури незалежності. Ми отримали державу, але не отримали республіку.

Політична освіта не стала пріоритетом. Школа залишилася радянською: знання для кар’єри, але не для громадянства. Політична грамотність зникла з програм. Жодна влада не була зацікавлена в тому, щоб народ вмів контролювати. Бо освічений народ — це небезпечний народ.

У результаті ми отримали покоління, яке має дипломи, але не має політичної культури. Людей, які добре працюють у своїх галузях, але не розуміють, як функціонує парламент чи місцевий бюджет. Людей, які й досі сприймають державу як щось "чуже" і "далеке".

Це — корінь нашої слабкості. Ми двічі виходили на Майдан, ми скидали диктаторів, але щоразу після перемоги дозволяли старій системі відновитися. Бо не створили інституцій, не сформували культури постійного контролю. А без цього будь-яка перемога народу перетворюється на паузу перед новим підкоренням.

Республіка як освітній проєкт

Республіка не виникає із закону чи підпису під Конституцією. Вона народжується там, де громадянин здатний прочитати цей закон, зрозуміти його і поставити запитання тим, хто його ухвалює. Без громадян, які вміють мислити, Конституція — мертва літера.

У ХХІ столітті сила держави вимірюється не числом танків і не ВВП, а якістю політичної культури. Там, де освіта виховує лише "користувача державних послуг", народ лишається об’єктом маніпуляцій. Там, де освіта формує громадянина — виникає республіка.

Тому завдання України — не просто впровадити нові програми чи реформи. Завдання — відродити просвітництво як головний сенс існування держави. Держава, яка не вчить свій народ, неминуче стає колонією. Держава, яка виховує громадянина, стає республікою.

Вибір покоління

Нинішнє покоління українців має зробити вибір, від якого залежить доля країни на століття вперед. Ми можемо залишитися натовпом — зручним для маніпуляцій, мовчазним у підкоренні, ситим рабством. А можемо стати громадянами — суб’єктами, які контролюють владу і беруть на себе відповідальність за спільне майбутнє.

Цей вибір вирішується не тільки на фронті. Він вирішується в школах, університетах, бібліотеках, у громадських дискусіях і медіа. Він вирішується в тому, чи готові ми виховувати дітей не лише як професіоналів, а як громадян.

Московія боїться не стільки наших ракет, скільки нашого просвітництва. Бо освічений українець — це людина, яку неможливо повернути в стан підданого. Людина, яка мислить — це кінець імперії.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.