Концесія в темряві: як АМПУ запускає "конкурс" без цифр і довіри
IFC та ЄБРР історично допомагали уряду структурувати портові концесії, але присутність радників не замінює підзвітність суспільству. Борислав Береза наголошує, що міністерство розвитку має зупинити цей конкурс у його нинішньому вигляді.
На початку листопада урядовці обіцяють оголосити конкурс на концесію двох терміналів порту Чорноморськ. Чомусь після двох мої попередніх постів вже тищком-нишком і без колишньої помпи. «А шо случілось», шановні? Все ж таки корупційна рента любить тишу? Ні, звісно, як і раніше з вуст причетних звучать правильні слова про міжнародних партнерів та «європейські стандарти».
Але просте запитання зависає в повітрі: де базові цифри ТЕО, модель платежів державі, ризик-матриця на час війни і вимірювані KPI безпеки? Чому до конкурсу не допущений національний бізнес? Публічної відповіді немає, натомість у риториці державних менеджерів, які існують за рахунок «маленьких українців», з’явилося щось нове: відсилання до «комерційної таємниці». Знаю від колег-журналістів, що саме такі відповіді вони отримують на свої запити із питаннями щодо деталей майбутньої концесії. Ні, дорогенькі, точніше – дууже дорогенькі. Так реформи не роблять. Так готують ручне рішення під «свого» переможця.
Дуже ласий шматок. Порт – цілком живий, перевалка понад 4 млн тон. І таємність, схоже, пояснюється тим, що його просто хочуть віддати за безцінь. Тому і ТЕО засекретили, тому і туман від чиновників і красномовне мовчання міжнародних партнерів щодо реальних умов.
Хочу нагадати АМПУ та профільному міністерству: закон «Про доступ до публічної інформації» чітко встановлює: інформацію про володіння, користування чи розпорядження державним майном, а також умови отримання цього майна або коштів не можна ховати за грифом «комерційна таємниця». Будь-яке обмеження доступу проходить «трискладовий тест» - законна мета, доведена істотна шкода і перевага цієї шкоди над суспільним інтересом. У нашому випадку – розпорядження держмайном на десятки років, і приховування базових умов очевидно не проходить цей тест. Відтак вимога елементарна: оприлюднити економіку проєкту до старту конкурсу.
«Конкурентний діалог» не дорівнює «діалог із обраними».
Нагадаю, що АМПУ апелює до формату «конкурентного діалогу». Але закон називає його лише різновидом процедури, не індульгенцією для закриття стартових параметрів. Без оприлюднених базових умов – мінімальних інвестзобов’язань, структури платежів державі, критеріїв оцінювання та календаря діалогу - жодної реальної конкуренції не буде, лише змагання презентацій у кулуарах. Розкрийте правила гри до оголошення - інакше це не діалог, а ширма.
І натяки, що розголошення деталей нема через міркування безпеки – цинічні і повністю нікчемні. Все з точністю до навпаки, хлопці. Війна — причина прописувати все «чорним по білому», а не ховати. У воєнний час доступ до публічної інформації – критичний елемент безпеки і довіри, а не привід зменшувати прозорість
Хто забув – 9 жовтня російська атака повністю знеструмила Чорноморськ; горіли й об’єкти портової інфраструктури. Це не «форс-мажор на випадок», це наш щоденний ризик. На жаль. У договорі мають бути KPI безпеки та резилієнсу: протоколи ППО/укриттів і тренувань, резервне енергоживлення, цільовий час відновлення, обов’язкове war-risk страхування берегової інфраструктури, прозора процедура «пауза/перезапуск» і санкції за невиконання. Поки цих пунктів публічно не існує – оголошення конкурсу виглядає авантюрою за рахунок держави. Точніше – за рахунок, який сплатять з кишені кожного «маленького українця».
Міжнародні радники – не аргумент для секретності, від якої тхне схематозом.
IFC та ЄБРР історично допомагали уряду структурувати портові концесії. Чудово. Але присутність радників не замінює підзвітність суспільству. Стандарти хорошого врядування вимагають мінімального набору публічних документів до старту: коротке ТЕО, перелік активів, розподіл ризиків, критерії відбору, типову угоду. Інакше «міжнародний супровід» перетворюється на ширму, яка звільняє від відповідальності казнокрадів.
Міністерство розвитку має зупинити цей конкурс у його нинішньому вигляді. Зараз воно комуннікує наміри оголосити конкурс на початку листопада. Хочу нагадати, що політична відповідальність за рівні правила і довіру – на міністерстві, а не на АМПУ. Публічні умови – спершу; оголошення - потім. Інакше ризик оскаржень, втраченого часу й репутаційної ями для всієї ідеї державно-приватного партнерства в портах - гарантований.
Тож, якщо як і раніше Міністерства та АМПУ хочуть «бігти швидко», але без цифр і правил у приємній темряві, де шелестять зелені папірці – то вангую, як би їм до кримінальної справи того ж НАБУ не добігти. Наполегливо рекомендую, поки ще пізно, зупинити корупційний спринт. Міністерство має поставити прості запобіжники: показати базові умови, відкрити критерії, зафіксувати безпекові KPI. Після атак 9 жовтня суспільство має повне право знати, як саме буде захищено порт, бюджет і працівників. Так само і вітчизняний бізнес хотів би почути хоч щось, схоже на пояснення недопуску українських операторів до концесії.
У такому випадку «правильні» інвестори, які справді грають довго, тільки виграють від прозорих правил. В іншому разі «конкурс» ризикує перетворитися на багаторічну судову-кримінальну сагу з нульовим результатом для держави результатом.