Вимикають світло, щоб увімкнути звіра: чого домагається Росія, атакуючи життєзабезпечення України
Щораз більші удари по системах життєзабезпечення міст покликані, зокрема, включити в українцях звірині інстинкти виживання, вважає військовий експерт Олексій Копитько. Але поки нічого такого не відбувається — соціальна міцність України виявилася набагато вищою, ніж розраховував ворог, народ тримається, люди залишаються людьми...
Щораз більші удари по системах життєзабезпечення міст, зокрема, вирішують прикладне ментальне завдання. Вони б'ють по базовому рівню в піраміді потреб людини. Щоб перевести реакції якомога більшої кількості людей на фізіологічний рівень, максимально відключивши соціальні надбудови.
А вже на фізіологічному рівні запустити програму виживання, тільки не спільного — а за кошт інших. За кошт слабших, менш наполегливих і морально неготових до такої форми взаємодії.
Уявіть на секунду, що у росіян вийшло б перемкнути 5 міст — Київ, Харків, Дніпро, Запоріжжя та Одесу — у режим колективного озвіріння. Чим би все закінчилося і наскільки швидко?
Але ні.
Помилка росіян, яку вони відтворюють із 2022 р., — недооцінка властивостей і міцності соціальної тканини в Україні.
Українці мають колосальний досвід горизонтальної кооперації, в якій беруть участь не тільки близькі (сім'я) і члени ближнього кола, а й люди з чималою дистанцією.
Українці, як і раніше, схильні до невмотивованої довіри. Бути скотиною продовжує залишатися ганебним.
Тому, за всього очевидного жаху, який нас оточує, Україна досі не обвалилася. Що напевно викликає сум'яття у ворога.
Так, запас міцності тане. Еластичність і міцність тканини потихеньку сипляться. Але плани Кремля залишаються нереалізованими. Ворог сам починає відчувати біль від продовження війни.
Ситуація об'єктивно дуже важка. Але розуміння тактики ворога — це шанс вибудувати оборону. Незважаючи на всі проблеми, намагатися не звіріти. Не замикатися. Не соромитися шукати допомоги. Посильно допомагати. Ми завдяки цьому не впали.
Не втрачати зв'язок із реальністю, не звалюватися в ілюзію, але й не стискати свідомість до вузенької колії. Зберігати хвіртки для виходу з рутини, що виснажує. Давати мізкам можливість зупинитися і перепочити. Що допомагає з доступного, те й застосовуйте.
Зберігайте контакт із людьми, які можуть струсити.
Росія воює з тим, чого не розуміє, хоча думала інакше. Вони дуже здивовані.
А ми рано чи пізно себе переоцінимо.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.