Перегони наддержав: як Китай і США змагаються за звання "миротворця в Україні"
Трамп відвів місяць на завершення російсько-української війни — і цей поспіх має свою логіку. На думку політичного експерта Ігара Тишкевича, США дуже бояться, що звання головного миротворця перехопить Китай, який активізувався в цьому напрямку. Але ж у квітні–травні Трампу зустрічатися із Сі...
Місяць Трампа на переговори
Потім буде цікаво і, можливо, в новому форматі.
Отже, Трамп "хотів би", щоб російсько-українська війна завершилася за місяць. І, ймовірно, буде тиснути на Зеленського. Але постає питання: "А що, якщо ні?"
Відповідь — зміна формату і втрата Сполученими Штатами ролі "лідера процесу". Чому? Коротко нагадаю що писав і говорив неодноразово щодо мотивації Трампа. Для нього завершення (точніше, заморожування) цієї війни під своїм "керівництвом" переслідує три основні цілі:
- Заробити на обох сторонах. З Україною вже є договір про ресурси, вкрай вигідний для США (щодо України утримаюся від оцінок), є передоплати від РФ за економічними програмами. І є (зокрема в пунктах мирних планів) можливість розпоряджатися частиною грошей на відновлення України. Профіт.
- Підтвердити справедливість тези America First. Не з погляду морального лідерства — аж ніяк. А з погляду формування майбутнього світопорядку і конкуренції з КНР. Якщо США і тільки США є ментором і модератором процесу, то місце інших геополітичних гравців — умовно "у глядацькій залі". Ну, або як гаманці, які платять за спектакль MAGA.
- І знову конкуренція з КНР — "зіграти в Росію проти Китаю". Тобто використати програми співпраці з РФ, щоб посилити (в регіоні) Кремль і підштовхнути той до виконання ролі сили, що стримує зростання впливу КНР.
У цій формулі в переговорах щодо припинення війни немає місця іншим гравцям. Зокрема державам Європейського Союзу. Вони просто повинні "платити і мовчати".
Але в такій формулі є слабке місце. Нагадаю, що після виборів у першій заяві про завершення російсько-української війни Трамп давав оптимістичні терміни і писав, що "голова Сі допоможе". Китай справді зацікавлений увійти в процес. Але не як молодший партнер США, а на рівних. Точніше, сформувати разом зі США та іншими інтересантами умови заморозки, що задовольняють усіх. Але це вже не MAGA.
І саме тому Трамп почав поспішати восени. Це його останній шанс "вирішити по-своєму", оскільки:
- тема України вже порушувалася на зустрічі Трампа і Сі. І якщо США не продавлять свого формату, вона стане предметом обговорення під час візиту американського президента до Пекіна;
- європейські держави, не на жарт спантеличені політикою Трампа, досить швидко намагаються трансформувати свою зовнішню політику і зробити її менш американоорієнтованою;
- російська економіка дедалі більше стає залежною від китайської. І в разі проходження умовної "точки неповернення" КНР може спробувати вирішити питання по-своєму, вже без урахування інтересів Трампа.
Візит президента США до Пекіна має відбутися у квітні або на початку травня. Саме тому Трамп так "хотів би", щоб переговори відбулися і закінчилися конкретикою протягом місяця — до його поїздки до Сі.
Водночас КНР активізувала свою політику на цьому напрямку. Включно з контактами із українською стороною і навіть символічними рішеннями. Як надати допомогу енергообладнанням Україні.
Але тут важливо інше — США ведуть планомірну політику зі знищення старого світопорядку і старої системи. Це вкрай невигідно Пекіну. І невигідно ЄС. Тому КНР у питаннях російсько-української війни радше схильна використовувати саме старі механізми — широке обговорення і формування багатосторонніх форматів. Це не тільки про війну, а й про демонстрацію більш адекватного (з погляду низки держав), ніж американський, підходу.
Отже, Трамп поспішає. А в Пекіні був канцлер Мерц. І ось цитата Сі, яку наводить Сіньхуа: "КНР важливо забезпечити рівноправну участь усіх сторін і закласти міцну основу для миру, врахувати законні інтереси всіх сторін і зміцнити прагнення до миру, гарантувати загальну безпеку і вибудувати міцну архітектуру миру".
Тому я не буду надто здивований, якщо за місяць ми побачимо досить близькі позиції Китаю і держав ЄС. Трампу це не сподобається. Але важелів впливу в нього стає дедалі менше. Аж до ключового — "тарифів" його імені.
І я не здивуюся візиту української делегації до КНР (думаю, на рівні міністра закордонних справ) у найближчі 8–10 тижнів. Можливо, з кимось із наших європейських партнерів, які активно працюють із Пекіном. Наприклад, Польщею.
Це як мінімум логічно. Якщо цього не зробити, то МЗС може сміливо розписатися у своїй профнепридатності. Адже відомство існує, щоб, зокрема, і говорити з тими, хто проявляє інтерес до твоїх проблем і можливостей.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.