Третя світова війна почнеться без попередження: як історія розкладає по поличках глобальні конфлікти
Цілком може бути, що Третя світова війна вже йде, міркує Ігаль Левін, офіцер Армії оборони Ізраїлю, ексредактор відділу "Воєнний Фокус". Так було і з Другою світовою — вона вже повним ходом йшла, але ніхто в цих термінах про неї не думав — це потім історики все розклали по поличках і навісили ярлики...
Щодо вже цілком вульгарного і досить заїждженого штампа "Третя світова війна" — якщо що, у неї не буде ніякого офіційного початку.
Коли в 30-ті роки йшли війни в Абіссінії, Іспанії, Китаї або Зимова війна у Фінляндії, все це розглядалося сучасниками як окремі регіональні конфлікти. Навіть марш нацистів Європою, захоплення й анексія територій, аж до вторгнення до Польщі, — все це в моменті сприймалося радше як ланцюжок регіональних криз, а не як єдина світова війна.
Коли Франція і Велика Британія оголосили Рейху війну 3 вересня 1939 року, ніхто тоді не говорив: "почалася Друга світова війна". Для більшості це була просто нова європейська війна. Навіть незважаючи на те, що вже за фактом війною були охоплені ключові держави Європи, ті ж англійці називали це просто "війною" і ніяк не намагалися прирівнювати її до Великої війни, тобто до Першої світової.
Термін "Друга світова війна" закріпився по-справжньому тільки заднім числом — уже під час війни й остаточно після 1945 року, коли стало зрозуміло, що йшлося про один глобальний конфлікт.
Ба більше, багато сучасних істориків сьогодні взагалі вважають, що Друга світова почалася не 1939 року. Деякі ведуть її відлік з японського вторгнення в Китай 1937 року, а інші — ще раніше, із захоплення Японією Маньчжурії 1931 року.
Саме "Маньчжурська криза" стала одним із перших серйозних ударів по авторитету Ліги Націй: Японія вчинила кричущий акт агресії і не зазнала за нього практично жодних наслідків.
Цей прецедент безкарної агресії став важливим сигналом для інших ревізіоністських держав. Слідом за цим Італія вторглася в Абіссінію, а Німеччина почала серію територіальних експансій, що завершилися аншлюсом Австрії, розчленуванням Чехословаччини і вторгненням до Польщі.
Але тоді це все сприймалося як чергові регіональні війни. І то це значною мірою формальність, бо тим, хто помирав на полі бою після 1945 року в тому ж Китаї чи Кореї, було зовсім не легше від того, як саме політики та історики розставили дати й терміни.
Тому вам ніхто не оголосить про початок Третьої світової.
Це потім, коли визначаться контури нового світу, люди в костюмах розкладуть усе по поличках і дадуть формальні лейбли. Російсько-українську війну, війну на Близькому Сході, можливі майбутні конфлікти в Індо-Тихоокеанському регіоні — все це потім можуть об'єднати в єдиний історичний процес. Як, наприклад, протистояння США і Європи проти блоку Китай-Росія-Іран та їхніх менших союзників. На кшталт тієї ж КНДР, Білорусі та, донедавна, Сирії, Венесуели та інших (зокрема тих, що ще не визначилися).
Історія майже ніколи не відбувається так, як її потім малюють у підручниках. Ми ніколи не відчуваємо події всередині самих моментів як якісь нарочито розмежовані таймлайни.
Це потім ми все нарізаємо, відміряємо (зокрема й кількість загиблих), обмежуємо, ставимо рамки і дати. Тому що так простіше і зрозуміліше, та й не дає остаточно поїхати кукухою.
Легше жити і працювати, розуміючи, що у процесу є початок і кінець, навіть якщо це існує тільки в голові.
З погляду реальності, якою б вона не була, ніякого справжнього "кінця війни" не було: що вбивали одні лисі мавпи одна одну в 1945-му, що продовжили в 1950-му, що продовжують гасити одна одну і сьогодні.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.