Браслети, ляльки вуду та ворожка Вероніка: де прорахувався Андрій Єрмак
"Перша і головна помилка Єрмака полягала в тому, що він порушив базове правило розумних "сірих кардиналів" — не лізти в нав'язливу публічність та показову суб'єктність. Бо твої помилки і вислови стають тягарем для патрона", — пояснює полiтконсультант Олег Постернак.
Єрмак, "Династія", магія і дві відрубані росіянами і виставлені в гуляйпільському полі голови українських воїнів. Подієвий оксюморон як ознака чогось зловіщого і смердючого. Наче ми десь пропустили той момент, коли треба було вчасно зупинити цю загальну ганьбу, запрограмовану суспільною кволістю та відстороненістю, пихатою безкарністю ворога — внутрішнього і зовнішнього.
Багато хто, спостерігаючи за Єрмаком вчора і сьогодні в суді, за його розгубленим і невпевненим поглядом, в якому розчинилась минула епічна владність та всесильність, міг би піддатися спокусі насолодитись цією соковитою вендетою.
У колись другої людини в державі безліч ворогів. Тьма, якщо бути зовсім точним. І те, що можна було пробачити першій особі, ніколи не пробачать другій. І спитають з другої особи як за двох. А особливо другій особі ніколи не подарують те, що вона веде себе як перша. Quod licet Iovi, non licet bovi. Бо друга завжди — брудна копія першої. В яку, виявляється, легко кинути яйце.
Перша і головна помилка Єрмака полягала в тому, що він порушив базове правило розумних "сірих кардиналів" — не лізти в нав'язливу публічність та показову суб'єктність. Бо твої помилки і вислови стають тягарем для патрона. Коли той, хто поряд, приховує патологічну слабкість — він транслює її на першу особу.
Браслети, ляльки вуду і ворожки Вероніки — це від того, що політичний суб'єкт не приймає себе як того, хто заслуговує бути на Олімпі. Він наче підсвідомо відчуває, що є випадковим пасажиром, а навколо нього — більш компетентні та азартні гравці, які рано чи пізно його покладуть на лопатки. Зрештою так і сталось.
Падіння Єрмака було запрограмовано його епічним страхом втратити те, що він накопичив волею випадкових обставин та верховної довіри. Керувати в українській політиці — значить самому бути майстерним політичним магом-комбінатором, а не передавати на аутсорс інструмент впливу.
І той факт, що зараз в суді його не прийшли підтримати ті, хто перед ним плазував і від нього залежав, не є рідким випадком. Так завжди відбувається при обнуленні значущості. Безсоромна машинерія міжлюдських відносин в політиці стандартна і прямо пропорційна габаритам особистості.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.