Було ваше — стало наше: чому в новому Цивільному кодексі України закладена загроза власності
Проєкт нового Цивільного кодексу України містить поняття, яке звучить кумедно — узуфрукт — але може спричинити серйозні неприємності, попереджає експерт Олег Попенко. Йдеться про передавання права користування майном іншій особі із збереженням права власності — і можна лише здогадуватися, до яких диких наслідків це може призвести в умовах України…
Серед численних новацій проєкту нового Цивільного кодексу України особливу увагу привертає термін, про який більшість громадян раніше навіть не чули, — узуфрукт. Саме це латинське поняття сьогодні активно пропонується запровадити в українське законодавство як одну з нових форм речових прав.
На перший погляд, нічого надзвичайного в цьому немає. Прихильники реформи пояснюють, що узуфрукт давно використовується в багатьох європейських країнах і є звичайним інструментом цивільного права. Однак, як це часто буває, справжні питання виникають не навколо назви, а навколо практичних наслідків її застосування.
Якщо пояснити максимально просто, узуфрукт дає одній особі право користуватися чужим майном та отримувати від нього вигоду. Водночас право власності формально залишається за іншою особою. Саме слово "формально" в цій конструкції заслуговує на особливу увагу.
Адже виникає закономірне питання: що насправді залишається від права власності, якщо інша людина має законне право проживати у квартирі, користуватися будинком, здавати майно в оренду або отримувати від нього дохід? На папері власник залишається власником. Але в реальному житті значна частина можливостей, які традиційно пов'язуються з правом власності, переходить до іншої особи.
У стабільних правових системах подібні механізми справді можуть ефективно працювати. Однак Україна сьогодні перебуває в зовсім інших умовах. Війна, масова міграція населення, мільйони громадян за кордоном, величезна кількість покинутого житла та майна створюють зовсім інші ризики, ніж ті, що існують у мирних європейських країнах.
Саме тому виникають питання, на які суспільство поки що не отримало переконливих відповідей. Як працюватиме узуфрукт щодо житла громадян, які роками перебувають за межами країни? Які гарантії будуть у власника, якщо між ним та узуфруктуарієм виникне конфлікт? Чи не призведе така модель до появи складних ситуацій, коли право власності залишатиметься за однією особою, а фактичний контроль над майном — за іншою?
Прихильники реформи наголошують, що узуфрукт не скасовує права власності. І формально вони мають рацію. Проте право власності цінне не лише записом у державному реєстрі. Його головна цінність полягає в можливості реально користуватися майном, управляти ним та розпоряджатися ним на власний розсуд.
Український досвід останніх десятиліть навчив громадян досить обережно ставитися до будь-яких законодавчих новацій. Особливо тоді, коли під гаслами гармонізації з європейським законодавством пропонуються механізми, наслідки яких можуть проявитися лише через роки після їх впровадження.
Саме тому дискусія про узуфрукт не повинна зводитися до суперечок між науковцями та юристами. Насправді вона стосується мільйонів українців, які мають квартири, будинки, земельні ділянки або інше майно.
І головне питання тут залишається дуже простим. Чи стане узуфрукт корисним інструментом управління майном, як це задумують автори реформи, чи в українських реаліях він поступово перетвориться на механізм, який розділить право власності та реальний контроль над майном між різними людьми?
Відповідь на це питання сьогодні значно важливіша за будь-які латинські терміни. Тому що йдеться не про юридичну теорію, а про те, наскільки захищеним залишиться право власності в Україні після ухвалення нового Цивільного кодексу.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.