Стендап по-українськи: над чим зараз жартував би легендарний Ленні Брюс

60 років тому помер Ленні Брюс — якщо ви дивилися великий фільм Боба Фоссі, то знаєте, що Ленні було всього сорок, коли він помер від передозування морфіном. Любителі серіалів могли дізнатися про нього завдяки "Дивовижній місіс Мейзел". Втім, схоже, що про Ленні Брюса мало хто зараз пам'ятає. Як і про Боба Фоссі, що вдвічі прикро.

Якщо коротко, Ленні Брюс був коміком, який винайшов стендап у його сучасному розумінні. Він радикально змінив гумор та пожертвував кар'єрою заради свободи самовираження — і свободи слова.

Коли в 1950-х Ленні Брюс вийшов на сцену нічного клубу і почав жартувати на теми сексу, патріотизму, церкви та сегрегації, американські коміки кепкували здебільшого над тещами. Як і в радянських тарапуньок зі штепселями, естрадний гумор був абсолютно побутовим. Зараз навіть про тещу особливо не пожартуєш — адже це мізогінія, це знецінення й на додачу ейджизм, тоді як сучасна культура активно бореться зі стигматизацією старіння.

І потім, ми живемо в часи масового захоплення психотерапією, тож недоречно транслювати ідею, що ненавидіти матір власної дружини — це абсолютно нормально. Саме тому сучасні стендапери жартують переважно над собою. Так безпечніше: ніхто не позиватиметься за знущання з самого себе. Ну а хто може відшмагати коміка дошкульніше за нього самого?

Але з іншого боку, безпека вбиває масштаб висловлювання. Коли гумор і сатира спрямовані виключно вглиб себе, вони перестають бути інструментом соціальної хірургії. Замість того, щоб тестувати на міцність лицемірство суспільства, стендап перетворився на комфортний сеанс публічної психотерапії, з чарівними коміками-невротиками. У підсумку ми маємо феномен беззубої та лицемірної сатири на кшталт фільмів Рубена Естлунда.

Сьогодні поява такої фігури, як Ленні Брюс, навряд чи можлива. Цензура нікуди не поділася, змінилася її механіка. Сучасного Ленні Брюса ніхто б не став заарештовувати за непристойність, — його би просто "скасували", миттєво видаливши з усіх платформ. Боротися з безликим алгоритмом складніше, ніж із конкретним суддею.

З іншого боку, в часи Ленні Брюса суспільство було більш монолітним, а мораль здавалася непорушною. Сьогодні інтернет жорстко фрагментував аудиторію, тому кожен фрік легко може знайти власну. Тож якщо ви почнете глузувати з науки на втіху адептам пласкої землі, у вас є певні шанси стати легендою плоскоземельного гумору.

Але якщо припустити неймовірне: в сучасній Україні раптово з'явився свій Ленні Брюс, над чим би він глузував? Гадаю, від нього добряче б дісталося так званому "економічному фронту", коли намагаються надати тиловому гедонізму статусу громадянського подвигу. Він би неодмінно пройшовся по агресивних диванних патріотах, які воюють виключно в коментарях соцмереж.

Інше питання, що на таку жорстку сатиру насамперед слід здобути моральне право. Тож варто починати із самого себе — і тоді найкращим його монологом стала б сповідь боягуза. Новий Ленні Брюс мав би чесно, до фізичної нудоти препарувати власний страх перед мобілізацією. Розповісти, як його проймає холодний піт, коли він бачить патруль, і зізнатися, як йому соромно, коли він рефлекторно ховає очі, минаючи на вулиці військових.

Свого часу Ленні Брюс шокував Америку тим, як відверто говорив про секс і наркотики. Сьогодні, коли від чоловіків вимагають незламності, він приголомшив би публіку зізнанням у власній слабкості. В одному можна не сумніватися — сьогодні навіть Ленні Брюс не наважився б висміювати українських політиків та жартувати про корупцію в ТЦК.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.