10 років тому на екрани вийшло «Прибуття» Дені Вільньова — один із найкращих фантастичних фільмів XXI століття, у якому мова стає ключем до розуміння чужого розуму й навіть здатна змінити наше сприйняття реальності. Але за минуле десятиліття стався парадокс, гідний уяви самого Теда Чана — автора оповідання, що лягло в основу фільму. Якщо в «Прибутті» мова допомагала збагнути мислення прибульців, то сьогодні, завдяки мовним моделям штучного інтелекту, навіть бездоганний текст уже не доводить, що людина мислила самостійно, вважає кінокритик Олексій Росовецький.
135 років тому помер Артюр Рембо — поет, який здійснив революцію в поезії. Він порвав зі звичною логікою та поетичними канонами, давши волю несподіваним образам і вільним асоціаціям. Рембо передвістив символізм і сюрреалізм, докорінно вплинув на поезію XX століття, а згодом надихнув і представників рок-музики та контркультури — від Боба Ділана до Патті Сміт. Рембо змінив не лише уявлення про те, як можна писати вірші, а й сам образ поета — бунтаря, який прагне перевернути звичне сприйняття світу. Можливо, саме цей бунтарський дух зрештою змусив Рембо відмовитися від самої поезії, вважає кінокритик Олексій Росовецький. Так людина, яка повстала проти всіх правил і умовностей, одного дня збунтувалася й проти власного покликання.
Північноамериканська прем’єра «Амелі» відбулася на кінофестивалі в Торонто ввечері 10 вересня 2001 року. У залі було приблизно 1300 глядачів, і, як згадував режисер Жан-П’єр Жене, «усі вони реготали як навіжені». Після показу публіка влаштувала «Амелі» тривалу овацію стоячи. Жене вже бачив, як зустрічали його фільм у Франції та на Единбурзькому кінофестивалі, але той вечір у Торонто справив на нього особливе враження. І не лише тим, як глядачі сприйняли «Амелі». Вже наступного дня, 11 вересня, жахливі теракти в Нью-Йорку та Вашингтоні забрали життя майже трьох тисяч людей.
Рівно 300 років тому вийшли друком «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта — один із найзліших сатиричних памфлетів світової літератури, спрямований проти людської жадібності, дурості й жаги до влади. Але сьогодні цю книжку знають передусім як дитячу казку про ліліпутів і велетнів. Ще 1902 року Жорж Мельєс, батько сучасних блокбастерів, напханих спецефектами, побачив у ній насамперед нагоду для ефектних візуальних атракціонів, а наступні екранізації дедалі далі відводили Гуллівера від Свіфта. Як радикальну сатиру перетворили на невинну дитячу книжку, розповідає кінокритик Олексій Росовецький.
Розмови про те, «чи зрадить Америка Україну» звучать так, ніби в міжнародній політиці все тримається на дружбі й вірності. Класик шпигунського жанру Джон Ле Карре ще пів століття тому показав політику такою, якою ми бачимо її сьогодні: союзники торгуються, цінності мають ціну, а вірність закінчується там, де змінюється державний інтерес. У день 95-річчя письменника кінокритик Олексій Росовецький пропонує поглянути на нинішні відносини Києва із Заходом очима Джорджа Смайлі — геніального аналітика британської розвідки й одного з головних героїв романів Ле Карре.
15 жовтня 1940 року в Нью-Йорку відбулася прем’єра «Великого диктатора» не менш великого Чарлі Чапліна. Він одним із перших зрозумів, що тирана можна позбавити величі, просто змусивши людей сміятися з нього. Через 86 років кінокритик Олексій Росовецький спробував відповісти на непросте запитання: що відбувається, коли ми сміємося з ворога, який у цей самий час продовжує нас убивати?
8 жовтня виповнюється 106 років від дня народження Френка Герберта, автора «Дюни» — одного з ключових науково-фантастичних романів ХХ століття. У цього жанру є одна неприємна риса: фантастика швидко старіє, коли змальоване нею майбутнє так і не настає. Герберт уникнув цієї пастки радикально — просто прибрав комп’ютери з вигаданого ним світу майбутнього.
Тридцять років тому «Автокатастрофа» Девіда Кроненберга спричинила скандал у Каннах, а британська преса навіть вимагала заборонити фільм. 1996 року глядачів шокувала сама думка, що автотроща може стати джерелом сексуального збудження. Та сьогодні кінокритик Олексій Росовецький пропонує передивитися «Автокатастрофу» як філософську притчу про здатність технологій пробуджувати в людині бажання, про існування яких вона раніше навіть не здогадувалася.
У жовтні далекого 1962 року Барбра Стрейзанд підписала свій перший контракт із гігантом Columbia Records — якому, до речі, залишалася вірною протягом наступних 64 років. Того дня Барбра зробила перший великий крок до статусу суперзірки — а невдовзі влаштувала в Голлівуді справжню революцію. Як це було, згадує кінокритик Олексій Росовецький.
У польському суспільстві вже другий тиждень не вщухають неабиякі пристрасті. Поляки обговорюють серіал Netflix «Лялька» — вже третю екранізацію класичного роману Болеслава Пруса, виданого 1890 року. Netflix подарував трагічним героям Пруса другий шанс — і несподівано нагадав кінокритику Олексію Росовецькому, що в наш непростий час навіть такий, здавалося б, банальний хепі-енд набуває майже терапевтичної цінності.
