35 років Smells Like Teen Spirit: як гімн покоління знищив свого творця

Уся лють, яку виплеснула масовка у фіналі кліпу Smells Like Teen Spirit, була справжнісінькою, а не постановочною, стверджує портал American Songwriter. Зйомки в павільйоні №6 незалежної студії GMT у Калвер-Сіті — серці класичного Голлівуду — тривали цілий день. Масовку зібрали з фанатів гурту: флаєри із запрошенням їм роздавали просто неба після одного з концертів Nirvana в Лос-Анджелесі. Наприкінці виснажливої зміни підлітки, просидівши багато годин на трибунах, настільки розлютилися, що коли Курт Кобейн дозволив їм спуститися на майданчик, вони просто рознесли всі декорації вщент.

Усе інше — вже історія. Коли в ніч проти 30 вересня 1991 року кліп уперше потрапив до ефіру програми "120 хвилин" на MTV, світ рок-н-ролу змінився назавжди.

Сьогодні Smells Like Teen Spirit стала частиною поп-культури. Яка зла іронія: пісню, що замислювалася як плювок в обличчя суспільству споживання та їдка насмішка над конформізмом і корпоративною культурою, миттєво привласнила машина шоу-бізнесу.

Але давайте по черзі. 35 років тому корпорація Mennen випускала популярний дезодорант Teen Spirit, цільовою аудиторією якого були дівчата-підлітки. Подруга Курта Кобейна на ім'я Кетлін Ганна жартома написала на стіні його кімнати імпровізований слоган Kurt Smells Like Teen Spirit. Кобейн, який люто ненавидів корпоративну Америку, настільки надихнувся, що вирішив побудувати свою пісню на музичних кліше та пародійних слоганах — відверто абсурдних, на кшталт тих, що лунають у рекламі товарів для підлітків.

Під час написання рифу він намагався скопіювати стиль інді-гурту The Pixies: узяв їхню формулу "тихий куплет — гучний приспів" і довів її до комерційного абсолюту. Це була прихована насмішка над музичною індустрією: Кобейн показав, як легко можна зібрати з чужих шаблонів нібито оригінальний хіт. Отак, суто випадково, він створив гімн покоління — і принагідно здійняв продажі дезодоранту Teen Spirit до космічних висот.

У цій історії — метафора всього, що сталося з Куртом Кобейном, гуртом Nirvana і загалом музичним стилем гранж. Найбільш ходовий товар у шоу-бізнесі — це підлітковий бунт, на превеликий жаль самих бунтарів. Та й сам гранж був лише штучним брендом, витвором корпоративних піарників та музичних журналістів, адже ціла "хвиля" продається куди краще за окремі гурти.

Якщо послухати записи провідних "гранжевих" бендів того часу — Nirvana, Soundgarden, Alice In Chains та Pearl Jam, — ми почуємо чотири абсолютно різні гурти, яких об'єднували хіба що Сіетл із його околицями, брудний важкий саунд і бажання співати про свій біль та розчарування. Тих же Alice In Chains, які змішували у своїй музиці вплив ранніх Black Sabbath, панк-року, блюзу та фолку, важко порівняти з Nirvana. Хіба що бендлідерів обох гуртів згубив героїн — вони навіть померли в один день. Та й жили вони не те щоб дуже щасливо.

Для Курта Кобейна приголомшливий успіх цієї пісні став справжнім прокляттям, яке зруйнувало його як особистість. Журналісти вимагали одкровень, а він відмовлявся бути "голосом покоління Х", яким його самовільно проголосили медіа. Цей тягар відповідальності, виснажливі стадіонні турне та постійна увага таблоїдів зламали його психіку, а масовий успіх убив в Кобейні найголовніше — саму потребу творити. У своїй передсмертній записці він процитував слова Ніла Янга: It's better to burn out than to fade away ("Краще згоріти, ніж згаснути").

Наостанок кілька слів про те, що гранж нібито вбив хеві-метал-сцену. Ця поширена думка справедлива лише частково. Так, мастодонтам на кшталт Iron Maiden або Dio довелося знову виступати в маленьких клубах замість стадіонів. Чимало американських гуртів другого ряду та більшість європейських зірок жанру просто не вижили в дев'яності — вони змогли повернутися на сцену аж у наступному десятилітті.

Але водночас гранж спрацював як справжній санітар лісу: він викосив найкомерційніші й водночас найменш талановиті гурти на кшталт Mötley Crüe та Poison, яких просто змило з великих майданчиків, немов цунамі.

Але вистачало й тих, хто спіймав хвилю та злетів, зробивши свій саунд повільнішим, густішим та жорсткішим. Наприклад, гурт Pantera винайшов агресивний грув-метал і став беззаперечним лідером важкої сцени десятиліття. Tool здійснили справжній прорив у прогресивному металі: їхня глибока, гіпнотична музика несподівано почала збирати переповнені стадіони. Бразильці Sepultura згадали про своє коріння і стали третім за значущістю експортним продуктом країни — одразу після кави та кокаїну. Проте найбільше у виграші залишилися Metallica. Вони не просто вижили — вони переграли всіх, ставши найбільш комерційно успішним гуртом важкої сцени за всю історію. Усе, що для цього знадобилося — писати повільніші та простіші пісні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.