Сто років опору: як Україна боролася за те, що ми маємо зараз
Військовий експерт Віктор Таран категорично не згоден з тими (а їх багато), хто вважає, що незалежність Україні дісталася просто так, сама собою, без боротьби. Він згадує останні сто років в історії країни та перелічує всі ті рухи й організації, які чинили опір російському диктату і своїм опором наближали свободу.
Часто можна почути фразу, що незалежність нам дісталася просто так, вона нам впала на голову, і на відміну від тих же країн Балтії чи Кавказу, ми не відстоювали її у боротьбі.
Це не вірно. Давайте розвінчаємо цей міф.
Ось головні етапи боротьби у ХХ столітті:
- українська революція та визвольні змагання 1917–1921 років;
- повстанський рух 1920-х років;
- українізація і Розстріляне відродження 1920-х та початку 1930-х років;
- селянський спротив, колективізація та Голодомор 1929–1933 років;
- український націоналістичний рух 1920–1930-х років. УВО, створення ОУН у 1929 році;
- Карпатська Україна 1938–1939 років;
- ОУН, УПА та інші форми українського руху в роки Другої світової війни;
- повоєнне підпілля та опір радянізації Західної України;
- шістдесятники 1960-х: Іван Світличний, Василь Симоненко, Алла Горська, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Дзюба та інші;
- дисидентський і правозахисний рух 1960-х–1980-х. Створення Української Гельсінської групи у 1976;
- національне та громадське відродження кінця 1980-х років. Українська Гельсінська спілка, Народний Рух України, Товариство української мови, масові мітинги, "живий ланцюг" 1990 року.
I кожний з цих етапів був хоч і кривавий, але від того не менш героїчний.
Давайте візьмемо останній, який розпочався по факту у 1988… у той час, коли частину колишніх республік СРСР трясло у вихорі змін, Україна лишалася таким собі "островком спокою", "заповідником СРСР".
Все змінилося у 1988 та 1989, коли почали активізовуватися громадські обʼєднання. Такі, як "Зелений Світ", "Просвіта", "Товариство Лева" і, звісно, Народний рух України (за перебудову). Така була автентична назва. Пишаюся своїм батьком, який зробив все, аби було створено НРУ.
Тож на початку 90-х в Україні діяли десятки організацій загальною чисельністю у мільйони людей, які вимагали змін та створення незалежної України. Окремим рядком тут стоїть Революція на граніті.
I ці організації та дії стали передумовою того, що в новообраному парламенті УРСР була третина народних депутатів, які виступали за незалежність. Ці люди наприкінці 80-х не побоялися кинути виклик системі — всесильним КПРС та КДБ.
Тому в серпні 1991 рішення про незалежність було ухвалене не просто так. Його ухвалили під тиском мільйонів людей, які були на вулицях країни.
Памʼятаю цю фантастичну мить!!! Дякую всім, хто тоді не злякався. Ви — герої. Без вас нічого не було б.
Підсумовуємо.
Боротьба за незалежність тривала останні понад сто років. I її борці тримали багнети, картонні плакати, а іноді просто художнє і мистецьке забрало.
Вона нам не дісталася просто так. За це заплачено дуже високу ціну. I ми її досі платимо, Щоденно…
Боротьба за незалежність триває. Вона не проста…
У нашій новій реінкарнації нам лише 35 років. Ворог нікуди не дівся. Протистояння з ним триває вже майже 1000 років….
Але перемога буде за нами. Бо за нами і правда, і сила, і воля.
Слава Україні!
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.