Головне — вижити: що може зробити держава для бізнесу України в умовах найгострішої кризи
Український бізнес, який, м’яко кажучи, переживає не найкращі часи, потребує підтримки держави — і не лише фінансової, а й моральної, стверджує експерт Артем Біденко. Підприємець повинен чітко розуміти: держава сприймає його як частину України і зробить усе, щоб він міг продовжувати працювати та заробляти.
У 2013–2014 роках уряд Великобританії, в межах світової кампанії Great, відкрито називав Річарда Бренсона, Пола Сміта і Джеймса Дайсона британськими підприємцями, якими країна пишається. Фактично рекламував їхні бренди на світовому рівні за бюджетні кошти — уявіть собі, не "в межах та спосіб".
У політиці та бізнесі, як і в звичайному житті, є речі, які важко виміряти грошима. Наприклад, відчуття, що "держава" емоційно на твоєму боці.
Для українського бізнесу це може бути зараз не менш важливо, ніж грант, податкова пільга чи доступ до кредиту, адже ситуація для багатьох компаній просто катастрофічна: зруйновані виробництва, перебої з електроенергією, мобілізація працівників, проблеми з логістикою, падіння попиту, постійна невизначеність. Частина бізнесів виживає буквально всупереч обставинам.
І тому вкрай важливо, щоб люди, наділені владою, не протиставляли себе підприємцям, не сприймали їх як чужих, критиків, нахабних заробітчан чи цинічних ділків. Звичайно, таких підприємців теж вистачає. Але, як і серед державних службовців, там є чесні, порядні, ті, хто працюють на межі закону, але не порушують його. І коли країна воює, маємо керуватися простим принципом: якщо українська компанія створює робочі місця, платить податки, виробляє щось потрібне країні й намагається вижити, держава має бути зацікавлена в її виживанні.
Якщо подивитися на західні країни, там взагалі немає особливого сорому в тому, що урядовець стає на бік своєї компанії. Французький міністр може лобіювати французький бізнес за кордоном, боротися за контракт, захищати компанію від іноземного поглинання і прямо говорити, що це державний інтерес.
У Франції для цього навіть є окремий термін — "економічний патріотизм". У 2005 році прем'єр-міністр Домінік де Вільпен використав його, коли з'явилися чутки про можливе поглинання Danone американською PepsiCo. Французький уряд відреагував чітко: Danone не просто приватна компанія, яку можна купити на ринку, а важлива для країни компанія, у долю якої держава має право втрутитися.
Британські міністри регулярно очолюють торговельні делегації, їздять за кордон продавати британські товари та послуги, допомагають своїм компаніям отримувати контракти, не бояться називати за кордоном назви своїх компаній, які вони рекомендують. Virgin активно і публічно презентується в британських посольствах за кордоном, і посли не бояться, що їх звинуватять у лобіюванні комерційних інтересів.
У нас все складніше: за тридцять років незалежності ми дуже добре вивчили інше значення словосполучення "держава підтримує бізнес". Часто це означало, що держава підтримує конкретного бізнесмена, який має потрібні зв'язки.
Тому український чиновник, який публічно стає на захист певної компанії, автоматично ризикує отримати запитання: а чому саме цієї? А що він із цього має? А чи не є це лобізмом? А чи не стоїть за цим якийсь олігарх?
Після 2014 року до цього додалася ще й реформаторська логіка: держава має встановлювати правила і однаково застосовувати їх до всіх. Чиновник не може мати "своїх" підприємців, не повинен дзвонити в податкову через проблеми конкретного бізнесу, не повинен тиснути на іноземних конкурентів заради вітчизняного бренду.
Все це правильно, якщо не заглиблюватися в дихотомію двох позицій: "мати своїх" і "захищати своїх".
Представники держави можуть і мають захищати український бізнес як частину економічної системи, особливо тоді, коли йдеться про вихід на зовнішні ринки, іноземну конкуренцію, стратегічні виробництва або просто про ситуації, коли компанію намагаються повністю знищити всередині країни.
Ми просто зараз перебуваємо в кризовій економічній ситуації. Країна веде війну на виживання, коли вкрай потрібні робочі місця, виробництво, експорт, технології, інвестиції. Нам потрібні компанії, які не закриваються і не виводять діяльність за кордон.
Тому бізнесу потрібні не тільки гроші на відбудову. Потрібно почути на найвищому рівні: "Ви українська компанія. Ми зробимо все можливе, щоб ви і далі працювали". І почути це на наступний день після обстрілу, а не через два місяці загальними фразами. Саме така позиція полегшує подальшу роботу з пошуку пільгових кредитів, воєнного страхування, дерегуляції — адже тепер це не конкуренція двох світів, державного і комерційного. Це співпраця заради спільного виживання.
Мені здається, ось такого психологічного сигналу українському бізнесу зараз дуже бракує. Як міг би сказати Черчиль, "Окрім крові, важкої праці, поту і сліз, я хочу запропонувати вам підтримку всього державного апарату, головне — виживіть!"
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.