За один крок до антиутопії: чому "Останній нащадок Землі" сьогодні лякає сильніше, ніж 20 років тому

20 років тому на екрани вийшла одна з головних антиутопій XXI століття — фільм Альфонсо Куарона "Останній нащадок Землі". Дія фільму розгортається в недалекому майбутньому, де вже 18 років не народжуються діти, держави розпадаються одна за одною, а Велика Британія перетворилася на фортецю в облозі, переповнену біженцями.

Головний герой у виконанні Клайва Овена — апатичний, розчарований у житті клерк, який до того ж п’є, мимоволі опиняється в центрі подій, від яких може залежати майбутнє всього людства. Йому доручають вивезти з країни молоду жінку, яка посеред тотального безпліддя якимось дивом завагітніла.

20 років тому цей жорсткий, депресивний, блискуче поставлений і незабутній фільм, знятий видатним оператором Еммануелем Любецкі так, ніби це воєнний репортаж, провалився в прокаті. Хоча всім кіноманам відразу було зрозуміло: перед нами майбутня культова класика. Я й досі зберігаю на полиці цей DVD-диск разом з іншими улюбленими фантастичними фільмами: "Тим, хто біжить по лезу", "Бразилією", "Темним містом", "Екзистенцією" та іншими.

Майбутнє, показане в "Останньому нащадку Землі", вже настало. За кілька місяців почнеться 2027 рік — той самий, у якому відбувається дія фільму. Тож подивімося, наскільки справдилися його передбачення.

Сам Куарон наголошував, що знімав цю історію не як футурологічний прогноз, а як проєкцію сучасності на двадцять років уперед. Звісно, до тотального безпліддя нашому світові ще далеко, але загальні тенденції творці фільму відчули напрочуд точно.

За останніми даними ООН, глобальна народжуваність знизилася приблизно до 2,2 дитини на одну жінку. Станом на вересень 2025 року вже 55% країн перебувають нижче рівня простого відтворення населення, а в кожній десятій країні цей показник упав нижче 1,4. У тій антиутопії, на яку дедалі більше схоже наше сьогодення, UNFPA прямо називає причини демографічного спаду: дороге житло, економічну нестабільність, імовірні проблеми з роботою та кар’єрою, відсутність партнера і страх перед майбутнім.

З масовою міграцією фільм ще точніше влучив у нерв нашого часу: наприкінці 2025 року у світі налічувалося 117,8 млн вимушено переміщених людей, із них 41,6 млн — біженці. Це майже кожен сімдесятий мешканець планети.

Куарон також дуже точно вгадав, що світ майбутнього житиме в режимі перманентного надзвичайного стану. У "Останньому нащадку Землі" суспільство вже майже звикло до терактів, воєн, біженців і дедалі жорсткішого поліцейського контролю. Катастрофа перестає бути головною новиною — вона стає частиною повсякденності.

Сьогодні точаться повномасштабна війна в Україні, війни на Близькому Сході, у Судані та М’янмі. Торік збройні конфлікти були зафіксовані у 49 країнах. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру оцінює кількість загиблих у війнах 2025 року приблизно у 238 тисяч — це один із найвищих показників останніх років.

Куарон показав суспільство, яке живе всередині апокаліпсису. Люди їздять на роботу в метро, купують каву, вечеряють, займаються буденними справами, поки навколо вибухають бомби терористів. А коли в новинах повідомляють, що чергова країна поринула в хаос, просто перемикають канал. Власне кажучи, це наше з вами повсякденне життя, дорогі читачі.

У фільмі Велика Британія зберігає порядок ціною жорсткого контролю, концтаборів і насильства. Але глядачів антиутопій важко здивувати диктатурою — думка режисера значно цікавіша. Коли люди починають боятися хаосу більше, ніж несвободи, репресії значно легше виправдати необхідністю зберегти нормальне життя. Сьогодні демократичні інститути слабшають у багатьох країнах світу, і це вже доволі виразна тенденція. За даними Freedom House, рівень глобальних свобод знижується вже двадцятий рік поспіль.

Що має статися, аби світ зробив ті останні кілька кроків, які відділяють нас від антиутопії, показаної в "Останньому нащадку Землі"?

Для цього цілком достатньо, щоб кілька нинішніх тенденцій збіглися в часі: тривале падіння народжуваності й старіння населення, кілька великих воєн одночасно, нові потоки біженців, кліматичні потрясіння, економічна стагнація, чергова епідемія, подальше послаблення міжнародних інституцій, а головне — щоб суспільство погодилося заради безпеки поступово відмовляти дедалі більшій кількості людей у їхніх правах.

До того ж своєрідну репетицію ми вже пережили під час пандемії COVID-19: лише за кілька тижнів закрилися кордони, звичний простір свободи різко звузився, а надзвичайний режим став частиною повсякденного життя.

Тому сам фільм уже не здається таким фантастичним. Головна фантастична ідея "Останнього нащадку Землі" — це тотальне безпліддя, але у Куарона воно прочитується як метафора втрати майбутнього. Люди перестали народжувати дітей — і разом із цим втратили звичку думати про власне майбутнє. Саме тому вони вже майже нічого не створюють із думкою про завтра — лише намагаються зберегти сьогодні те, що залишилося від колишнього світу.

Коли закінчиться війна, нам теж доведеться заново вчитися думати не лише про завтрашній день. Бо найстрашніша повоєнна антиутопія — це країна, яка перемогла, але розучилася жити майбутнім.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.