Український глухий кут Трампа: президент США не має уявлення, як можна закінчити війну

Угода президента Дональда Трампа щодо закупівлі дизельного палива у Росії викликає моральне обурення: вона винагороджує агресора, який тероризує українські міста за допомогою дронів і ракет, і водночас карає жертву за те, що та чинить опір. Економічна вигода від цієї угоди для Америки буде, у кращому разі, скромною. Насамперед ця угода, на жаль, свідчить про глибші недоліки політики Трампа щодо України. Президент щиро прагне миру в цій країні. Однак його стратегічна обмеженість і недисциплінованість постійно ускладнюють вирішення цього завдання.

Однак ця угода матиме стратегічні наслідки, оскільки послабить тиск, спрямований на скорочення закупівель російських енергоресурсів Заходом. Вона загрожує звести нанівець річні зусилля Європи, спрямовані на те, щоб переконати Трампа в тому, що саме Росія, а не Україна, є головною перешкодою на шляху до миру. Крім того, вона створює абсурдну ситуацію, за якої Трамп наповнює скарбницю неофашистської автократії, одночасно караючи Україну за те, що вона з метою самооборони завдає удару по військовій економіці Путіна.

Група сенаторів з обох партій уже засудила цю угоду. Трамп виступив на її захист і оголосив про "енергетичне перемир’я" між Україною та Росією — прорив, який є радше плодом уяви, ніж реальністю.

Яким би не був результат цього епізоду, він наочно демонструє, як передвиборчі мотиви та економічні наслідки війни з Іраном впливають на зовнішню політику США в регіонах, розташованих далеко за межами Близького Сходу. Крім того, це дає змогу зазирнути в суть труднощів, з якими стикається Трамп у своїх спробах покласти край війні в Україні.

Трамп, схоже, щиро захоплений цією бійнею. У нього є вагомі стратегічні мотиви для пошуку мирної угоди на тлі потенційної "нескінченної війни" у Перській затоці та щораз більшої загрози з боку Китаю в Тихоокеанському регіоні. Однак його підхід до мирного врегулювання приніс більше шкоди, ніж користі.

Заради справедливості варто зазначити, що реалістична стратегія включала б деякі ініціативи Трампа, як-от чинення тиску на європейців з метою покласти на них основну відповідальність за надання допомоги Україні. Вона також передбачала б непомітне спонукання уряду президента Володимира Зеленського змиритися з тим, що йому не вдасться повернути всі території, втрачені на користь Росії, і що країна не стане членом НАТО.

Однак друга частина цієї стратегії мала передбачати узгоджені зусилля щодо посилення санкційного тиску на Росію, послідовну підтримку кампанії України, що завдає нищівних ударів, а також рішучі заходи, покликані переконати Путіна в тому, що він не зможе просто перечекати, поки США перестануть підтримувати Україну, або дочекатися розколу західної коаліції. У цьому плані результати виглядають похмуро.

З моменту своєї зустрічі із Зеленським в Овальному кабінеті в лютому 2025 року Трамп неодноразово публічно конфліктував з українським лідером і погрожував припинити розвідувальну та військову підтримку з боку США. Він вступав у конфлікти з європейськими союзниками не тільки з благородних приводів (розподіл тягаря), а й із сумнівних (придбання Гренландії). Його адміністрація часом ставала на бік Росії у спробах вплинути на європейські вибори; вона може вивести значні сили США з континенту саме в той момент, коли кампанія гібридної війни, розв’язана Москвою, набирає обертів. Трамп і його помічники також справляють стійке враження, що вони хочуть відновити ділові відносини з Москвою, щойно ця набридлива війна в Україні буде врегульована.

Все це, безсумнівно, підштовхнуло Путіна до думки, що він зможе роз’єднати США з Україною та Європою, якщо проявить достатньо безжального терпіння. Це вселяє в нього впевненість, що він зможе виграти війну у Вашингтоні, навіть якщо не зможе перемогти на полі бою в Донбасі. Навіть коли адміністрація прагне миру, пропонуючи значні поступки з боку України — як це зробив Трамп на саміті з Путіним на Алясці минулого року — ці зусилля не можуть задовольнити всеосяжні вимоги Москви.

Миротворча діяльність Трампа в Україні закінчилася провалом, що свідчить про два з його найсерйозніших стратегічних недоліків.

По-перше, він постійно неправильно визначає причину безвихідної ситуації. Часто здається, що його більше дратує наполегливе прагнення України вижити як незалежна держава, ніж одержиме прагнення Росії покінчити з цією незалежністю. Всупереч усім доказам протилежного він наполягає на тому, що Путін прагне миру більше, ніж Зеленський.

Така думка, можливо, відображає притаманну Трампу ментальність "сфер впливу", згідно з якою менші держави повинні підлаштовуватися під більші. Однак вона не дає змоги Трампу побачити, що Путін прагне домогтися капітуляції України в межах свого ширшого геополітичного наступу на Захід. Російський лідер відступить лише тоді, коли ціна його наполегливості стане занадто високою.

По-друге, президент, який надає пріоритет швидким рішенням, не справляється з копіткою роботою із розроблення стратегії. Миротворчість в Україні ніколи не була легким завданням. Вона вимагає вмілого поєднання тиску та дипломатії у відносинах з Москвою; вона передбачає підтримку солідарності Заходу за одночасного просування до незадовільних компромісів.

Однак Трампу бракує терпіння для проведення обережної та скоординованої державної політики; він нехтує консультаціями із союзниками. Тому він неодноразово висував необдумані мирні ініціативи, які викликають паніку в Києві та Європі, але не здатні вплинути на Путіна.

Тепер Трамп уклав угоду щодо дизельного палива, яка принесе мізерну економічну вигоду та спричинить серйозні стратегічні втрати. За наявними даними, він погрожує відмовитися від підтримки України, якщо та не припинить завдавати удари по глибоко розташованих енергетичних об’єктах Росії — тобто не відмовиться від свого найкращого інструменту, що дає змогу зробити ціну війни Путіна непосильною.

Водночас Трамп підриває позиції США, заохочуючи Путіна продовжувати наступ і розтрачуючи вплив США в Києві. Мир в Україні — гідна мета. На жаль, Трамп не має уявлення, як її досягти.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело