Текст є, автора немає: як ШІ змусив по-новому передивитись фільм "Прибуття" через 10 років
10 років тому на екрани вийшло «Прибуття» Дені Вільньова — один із найкращих фантастичних фільмів XXI століття, у якому мова стає ключем до розуміння чужого розуму й навіть здатна змінити наше сприйняття реальності. Але за минуле десятиліття стався парадокс, гідний уяви самого Теда Чана — автора оповідання, що лягло в основу фільму. Якщо в «Прибутті» мова допомагала збагнути мислення прибульців, то сьогодні, завдяки мовним моделям штучного інтелекту, навіть бездоганний текст уже не доводить, що людина мислила самостійно, вважає кінокритик Олексій Росовецький.
Це питання давно вийшло за межі філософських дискусій. Сьогодні ми переживаємо справжню кризу довіри до тексту: він більше не може бути доказом того, що людина знає предмет, глибоко його розуміє, здатна самостійно мислити й обґрунтовувати власні висновки. Звісно, люди й до появи нейромереж уміли переконливо розмірковувати на теми, в яких не тямили. Просто тепер ця давня проблема набула зовсім іншого масштабу.
Університети вже починають змінювати правила гри. Гарвард і Стенфорд радять викладачам повертатися до письмових робіт в аудиторіях та усного захисту, а Лондонська школа економіки й Сіднейський університет запроваджують такі перевірки системно. Поки що так роблять далеко не скрізь, але зрозуміло, чому: навіть бездоганний домашній есей більше не доводить, що студент самостійно опанував предмет.
У Сіднейському університеті пішли ще далі — там розділили завдання на дві групи. В одній студент має довести, що здатен мислити самостійно, а в іншій оцінюють його вміння працювати з ШІ. По суті, йдеться вже не про повернення до старих добрих іспитів, а про перегляд самих принципів освіти: що людина має вміти сама, а що тепер можна доручити машині.
Схожі зміни відбуваються й на ринку праці. Google і McKinsey повертаються до очних співбесід, а Cisco посилює правила використання ШІ під час перевірки професійних навичок. І це вже не поодинокі випадки. Згідно з дослідженням Greenhouse — американської технологічної компанії, яка розробляє платформи для найму працівників, 39% опитаних у США ейчарів стали частіше зустрічатися з кандидатами особисто, щоб пересвідчитися, що ті справді мають потрібні навички.
Та сама криза довіри поступово добирається й до видавничого світу. Раз у раз спалахують скандали, коли чергового письменника звинувачують у тому, що його роман згенерувала мовна модель.
Згідно з дослідженням, опублікованим 2026 року в науковому журналі «Праці Національної академії наук США» (PNAS), приблизно 70% із 5114 досліджених наукових журналів (як і великі медіа на кшталт Associated Press і The Guardian) уже запровадили для авторів правила: тепер ті мають повідомляти, що користувалися ШІ під час написання статті. Але лише в 0,1% наукових статей автори відкрито повідомили про це читачам, хоча дослідники виявили ознаки масового використання нейромереж. Виходить, правила вже є, але перевірити, чи дотримується їх конкретний автор, практично неможливо.
Спеціальні детектори ШІ нерідко помиляються, приймаючи написані людьми тексти за машинні — і навпаки. Дослідження, представлене 2025 року на конференції Асоціації комп’ютерної лінгвістики (ACL), показало, що найменші незначні стилістичні правки за допомогою нейромережі можуть збити такі програми з пантелику. Навіть розробники сервісу Turnitin — популярної серед університетів системи перевірки студентських і наукових робіт на плагіат та використання ШІ, визнають, що їхня програма може помилятися.
Здавалося б, якщо людина використовує ШІ як інструмент, але сама досліджує тему, перевіряє факти, добирає аргументи й робить висновки, хіба вона перестає бути автором? Звісно, ні — головне, кому належать ключові ідеї тексту. Але проблема в тому, що ШІ вже здатен не лише гарно викладати чужі думки, а й пропонувати оригінальні ідеї.
Мабуть, найрозумніший підхід ще 2023 року запропонувало американське Бюро авторського права. Суть проста: користуватися ШІ можна, але авторські права поширюються лише на те, що людина справді створила сама. Якщо нейромережа допомагала писати чи редагувати твір, це не позбавляє людину авторства. Але якщо машина створила текст за готовим запитом, одного лише запиту замало, щоб вважатися автором. До того ж під час реєстрації твору потрібно зазначити, які саме його частини створив ШІ. Головна перевага такого підходу в тому, що він не забороняє користуватися новими технологіями, але чітко розмежовує творчий внесок людини й роботу штучного інтелекту.
Тож зрештою все залежить від чесності самої людини. Жодні правила не допоможуть, якщо автор не готовий зізнатися, яку частину роботи за нього зробила машина.
І тут постає цілком слушне запитання: чи користувався автор цих рядків нейромережею для створення свого тексту? Відверто кажучи, донедавна автор навіть не підозрював про існування цієї колонки. Поки я прогулювався прекрасним осіннім парком, смартфон сам собою розблокувався в кишені, а нейромережа Gemini написала цей текст й надіслала редакторові. Ось до чого наука дійшла, дорогі читачі!
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.