Розділи
Матеріали

Як утримати людей: чому найталановитіші йдуть, якщо не бачать можливостей для розвитку

Талановиті люди залишають компанію не через зарплату, стверджує експерт з психології та підприємництва Костянтин Круглов. Таланти залишаються там, де їм не треба щодня доводити свою компетентність, щоб мати право на голос. Втримати талант — не питання бюджету. Це радше питання того, чи лишається поруч із ним простір, де можливо професійно та творчо зростати. А створити таке середовище — це справжнє мистецтво!

Знайти працівників важко, утримати їх — іноді ще важче

Талановиті люди залишають компанію не через зарплату.

Живий колектив — це той, де суперечки, конфлікти та труднощі мають сенс, адже кожен продовжує вкладати у спільний результат щось особисте.

Одного разу мене здивувала деталь, яку я спершу сприйняв як перевагу: в робочій команді на нарадах було абсолютно тихо. Ніхто не сперечався, не заперечував, рішення ухвалювалися швидко й одностайно. Мені здавалося, що це ідеальна злагодженість, і саме вона є запорукою успіху. За кілька місяців ця команда почала розвалюватися — люди йшли один за одним, майже без пояснень, а ті, хто лишався, працювали дедалі формальніше.

Я вирішив звернути точкову увагу на те, що відбувається, і помітив закономірність: коли в команді настає тиша, це означає, що люди більше не вірять, що їх можуть почути. Це значить — люди вже ухвалили рішення залишити компанію та вийшли з процесу психологічно. Для талановитих людей важливо бути почутими та знати, що результат команди — це і їхня заслуга зокрема. Але не тільки це тримає людей та зберігає їх залученість і бажання продовжувати працювати з цим роботодавцем.

Очевидна річ, яку часто керівники не беруть до уваги — це атмосфера в колективі. Атмосфера в колективі — це не тільки про цукерки на кухні, тімбілдінги чи корпоративну культуру на стіні… Майже завжди це пряме віддзеркалення того, наскільки сам керівник здатний витримувати та розділяти болі та турботи працівника, ставати на його бік у спорах, не сприймаючи його думку як загрозу. Люди не бояться того, як відреагують на незгоду, і якщо керівник несвідомо боїться, що його аргументи будуть спростовані — команда це зчитує швидше за будь-яку офіційну політику відкритості. Так само команда завжди зчитує, й чи справді токсична поведінка має наслідки, чи лише формально засуджується на словах. І тут я кажу зовсім не про публічні покарання, співробітникам достатньо тихої впевненості, що за приниженням, привласненням чужих заслуг чи знеціненням хтось таки спостерігає і це не залишиться непоміченим. Саме ця непомітна, але постійна увага керівника дає команді дозвіл лишатися чесною і відритою.

З цього випливає і дещо про особисте зростання, яке нечасто усвідомлюють управлінці на рівні компанії. Багато хто думає, що під особистим зростанням мається на увазі проходження курсів або тренінгів, але це механічні дії, які не будуть працювати, якщо людина сама до цього не готова. Особисте зростання, на мою думку, майже завжди гальмується не браком навичок у людей, а середовищем, яке змушує постійно керувати враженням. Якщо в компанії помилка чи "я не знаю" читаються як слабкість, люди раціонально обирають безпечнішу стратегію виглядати компетентними та не вчитися.

Компанія, яка справді хоче зростання людей, створює конкретні умови для цього. Наприклад, керівник вміє першим визнавати власні помилки вголос, а не лише вимагає відкритості від інших. Отже, це зростання є спільним чинником, який, як на мене, є результатом правильно побудованої комунікації в команді, і того, що талановитим людям дають можливість проявляти себе. Без цього будь-яке навчання лишається формальністю.

Таланти залишаються там, де їм не треба щодня доводити свою компетентність, щоб мати право на голос. Втримати талант — не питання бюджету. Радше це питання того, чи лишається поруч із ним простір, де можливо професійно та творчо зростати.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.