Весняне загострення. Навіщо Зеленському зустрічатися з Путіним і чи увійдуть США в переговори щодо Донбасу

"З січня ситуація з обстрілом, у тому числі із застосуванням заборонених у мінських домовленостях видів озброєння, на лінії зіткнення поступово загострювалася", — говорить Костянтин Рєуцький, виконавчий директор "Схід SOS", дивлячись у звіт за січень — березень, підготовлений його організацією. Він зазначає: після відносно тривалого затишшя [офіційно триває перемирʼя, встановлене 27 липня 2020 року] на Донбасі знову заговорили снайпери й артилерія.

Це підтверджують і в штабі операції Обʼєднаних сил: наприклад, у лютому зафіксовано 180 порушень тиші, що в три рази більше, ніж у серпні минулого року. У березні інтенсивність обстрілів тільки зросла. У результаті за останні два з половиною місяці на передовій загинули 23 українських військових. Серед них Олександр Пекур з села Гурівщина Київської області. У нього влучила ворожа снайперська куля в районі Марʼїнки.

"Незважаючи на активізацію проросійських сил на Донбасі, українське політичне керівництво і міжнародні партнери іноді намагаються замовчувати деякі порушення з їхнього боку, напевно, у надії залагодити ситуацію", — зазначає Рєуцький.

В очікуванні провокацій

Останні кілька тижнів в інформаційному полі тільки і чути новини з Донбасу. Українські військові рапортують про активізацію бойовиків, представники незаконних збройних формувань вдаються до десятків провокацій, а російські журналісти підливають масла у вогонь, заявляючи про можливий швидкий напад України.

"Але насправді маркерів можливої військової напруги немає, — упевнений Михайло Жирохов, український військовий експерт. — Для проведення військової операції необхідно завозити боєкомплект, паливно-мастильні матеріали, проводити посилення угрупувань. Але цього не спостерігається. Більше того, кількості сил на Донбасі, розрахованих для позиційних дій ударного угруповання, щоб вести активні бойові дії, немає. Так, Україна провела ротацію, прийшли нові підрозділи, але сили не нарощуються".

Зеленський і Путін — люди різних поколінь. Розмова між ними буде марною. Президент РФ — людина, вирощена комуністичною системою, з жорстким кадебістським ухилом, він визнає тільки силу

Наступ з боку Росії теж навряд чи можливий. По-перше, у РФ немає грошей на війну — вона навіть заморозила багато військових проектів. По-друге, відсутні належні людські ресурси.

"Спробували мобілізувати людей для участі в навчанні "Кавказ-2020", але зрозуміли, що в європейській частині Росії всього зможуть зібрати не більше 180 тис., чого для наступальних дій недостатньо. Та й сам Путін робить акцент на росгвардію — усе краще віддає їй, — пояснює Олег Жданов, військовий експерт. — Тому всі розмови, що Росія везе танки до українського кордону, — дурниця. Цифри говорять про зворотне. З 2016 сили РФ біля наших рубежів незмінні. Ніхто не пригнав додаткових дивізій на наш кордон. Політично для Росії війна з Україною ще менш вигідна — тоді зусилля всіх лобістів Путіна в Європі, які переконують світ зняти санкції з РФ, будуть закреслені одним пострілом з гармати. Усі побачать: Росія не миротворець, а агресор і сторона конфлікту".

Але це ще не означає, що Кремль зовсім готовий відмовитися від війни, він буде шукати нові і використовувати старі важелі тиску на Україну. Тому позиційна війна, яку ми бачимо сьогодні, з обстрілами, диверсійними групами і, на жаль, втратами, буде. Можливо, на рівні 2017-2018 років. При цьому військові експерти кажуть, що є припущення, на яких ділянках можуть бути локальні військові операції. Наприклад, у Приазовʼї, на Світлодарській дузі, у районі Горлівської та Авдіївської промзони. На всіх цих ділянках з 2014-го не живе цивільне населення, на Приазовʼї є кілька хуторів, які займають то українські військові, то бойовики, і періодично там тривають бойові дії, тому з військової точки зору використовувати артилерію можна. У результаті таких дій бойовики, можливо, хотіли б спробувати відвоювати частину сірої зони.

Але про всі кроки супротивника українська сторона буде знати наперед.

"Тактичний рівень забезпечує наша розвідка, стратегічний — дані партнерів. В останні дні американські безпілотники і британські розвідники фактично висять над Донбасом — вони стежать за тим, що відбувається на окупованих територіях, — упевнений Михайло Жирохов. — Такої активності не було останні два-три роки. Тому якщо хтось помітить якісь обʼєкти в тилу, буде завдано артилерійський удар — так це було до Авдіївського ПромКому, коли 72-а окрема механізована бригада ударила по складах і місцях базування бойовиків".

Заглянути в очі Путіну

"Відкладати не можна", — на початку березня сказав Володимир Зеленський. Він упевнений: якщо ситуація на сході України буде ще загострюватися, учасникам "нормандської четвірки" необхідно зібратися для переговорів. Якщо найближчим часом домовитися про зустріч не вдасться, він готовий до переговорів з кожним з лідерів країн-учасниць окремо, у тому числі з президентом РФ Володимиром Путіним.

"Володимир Олександрович все ще думає, що проста розмова з Путіним віч-на-віч здатна змінити хід війни, — зауважує Олег Жданов. — Такі його амбіції. Але Зеленський і Путін — люди різних поколінь. Президент РФ — людина, вирощена комуністичною системою, з жорстким кадебістським ухилом, він визнає тільки силу: куля в лоб або ноги в таз з цементом — і у воду, інших розмов з ним бути не може. Український гарант — "продукт" бізнесу, він вважає, що треба просто зустрітися і поговорити, він наведе аргументацію щодо Донбасу — і все, переконає Путіна вивести війська. Але таке уявлення — помилка, яка буде дорівнює капітуляції".

Історія вже знає, як мінімум, один такий приклад: у листопаді 2013 року екс-президент Віктор Янукович у Сочі вже зустрічався з Володимиром Путіним без свідків, після чого Україна відмовилася від європейського вектору розвитку і підписання Євроасоціацією.

Але саме прямі переговори можуть бути вигідні російській стороні. По-перше, Росія прагне нівелювати "нормандський формат" і позбутися від західних модераторів — вона хоче обмежитися Мінськом. А там з учасника переговорів легко перетворитися на посередника, висунувши на перший план так званих представників ОРДЛО. Недарма ж прессекретар Путіна Дмитро Пєсков про зустріч тет-а-тет із Зеленським заявив: "Усе можливо".

По-друге, така зустріч нічого хорошого Україні не принесе. Українська сторона сама фактично відмовляється від підтримки європейців, які і без того втомилися від наших проблем і хочуть вирішувати свої — Ангела Меркель восени покине пост канцлера, а Еммануель Макрон готується до президентських виборів 2022 року. Тим більше на допомогу Зеленському не зможуть прийти досвідчені радники: заступник голови Офісу президента Андрій Єрмак, один з кураторів російського напрямку, — новачок у великій політиці, а першого заступника секретаря РНБО Руслана Демченка, ще одного учасника переговорів у Мінську, багато хто вважає людиною, близькою до Кремлю. Останній — чиновник часів Віктора Януковича, після підписання перших "мінських протоколів" він став радником Петра Порошенка, а після перемоги Володимира Зеленського — членом і його команди. Експерти кажуть: призначення Демченка при Зеленському означало, що Україна була готова домовлятися з РФ.

Роль для США

Хоча, з іншого боку, можна припустити, що Зеленський не хоче особистої зустрічі з Путіним і не готовий до прямих переговорів. Говорячи про вирішення конфлікту на Донбасі, він усе частіше згадує західних партнерів і посилається на консультації з ними. Можливо, Зеленський, анонсуючи зустріч з господарем Кремля, намагається попросити Берлін і Париж вплинути на Москву. А оскільки Франція і Німеччина не зацікавлені в зникненні "нормандського формату" та освіті нового за участю США — для них це питання їхнього домінування в Європі, — вони можуть почути Зеленського.

Але США все-таки можуть стати учасником переговорів щодо Донбасу. Про "сильне і стійке лідерство" Штатів кажуть експерти аналітичного центру Atlantic Council. Вони розробили рекомендації для адміністрації американського президента Джо Байдена в українському питанні — запропонували пʼять шляхів можливої участі США.

Серед них: приєднання до "нормандського формату", створення Будапештського на основі українських пропозицій, формування двостороннього переговорного майданчики США — РФ і призначення спеціального посередника або чиновника високого рівня для переговорів.

"Політично Путін може з більшою ймовірністю піти на угоду, якщо процес підкреслить статус Росії як великої держави поряд із США", — зазначають аналітики в доповіді. Екс-посол США в Києві і нинішній керівник Atlantic Council Джон Гербст упевнений: "Прийшов час для першої телефонної розмови двох президентів — Зеленського і Байдена, після чого має відбутися їхня зустріч з метою встановлення або відновлення довірчих відносин між головами США та України".

Очевидно, що іноземні партнери — будь-то європейці чи американці — у будь-якому випадку, розуміючи, як може діяти Путін, сьогодні не допустять особистої зустрічі президентів України і Росії. Наша країна є стратегічно важливою для них.

"Зараз боєздатністю України та розвитком демократії більше займаються наші партнери, особливо американці і британці, вони просто змушують: продовжуйте військову реформу, реформуйте суди, проводьте операцію "деолігархізація". Звичайно, Штати безпосередньо ніколи не будуть сваритися з Росією, але їм потрібна Україна, щоб душити Путіна і його оточення. Нашими руками вони намагаються поміняти політичну еліту в Росії, — продовжує Олег Жданов. — і наразі наші інтереси збігаються. І якщо навіть США на час забудуть про Україну, то Великобританія підхопить. Вони з Туреччиною намагаються побудувати міст з Європи в Азію через Україну. Їм також Україна потрібна як важіль тиску на Росію. Якщо раніше Путін міг сказати: "Зараз ракетою по Берліну", то тепер він може почути у відповідь: "Спочатку треба через Київ пройти". І тут Путін загрузне в позиційній війні — поки буде вести її, його скинуть нинішні соратники".

Секретний план

Тим часом, за словами Андрія Єрмака, на столі в Путіна лежить новий план врегулювання Донбасу, запропонований Німеччиною і Францією, доопрацьований Україною. Що в ньому — досі точно невідомо. Радник голови української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович каже: поки документ не погоджений — немає сенсу розголошувати його зміст, але запевняє, що це уточнений протокол, який привʼязує всі кроки до миру, про які у 2019-му вдалося домовитися в Нормандії, до календаря .

Але цей підхід, мабуть, не влаштовує Росію. Журналіст і член української переговорної групи в Мінську Сергій Гармаш розповідає, що вперше ці пропозиції, так звані кластери перемирʼя, зʼявилися під час засідання Тристоронньої контактної групи півтора місяці тому, і вже тоді першим запротестував заступник голови адміністрації президента РФ Дмитро Козак. Він несподівано для всіх увірвався "в ефір" і заявив: у "нормандському форматі" ніякі дорожні карти напрацьовуватися не можуть, тому що не можна втручатися у внутрішні справи України. Днями сказане на закритій зустрічі Козак повторив журналістам. В інтервʼю він назвав війну на Донбасі "братовбивством", представників регіону — стороною конфлікту, й уточнив, що новий план — міф, за допомогою якого "Україна намагається піти від політичного врегулювання Донбасу".

Ці слова — свідчення того, що попереду в України не тільки новий етап загострення на фронті, але і наступний раунд переговорів — Росія шантажує: без політичних поступок Києва "гра в перемирʼя" втрачає для Москви будь-який сенс.