Чия російська? Після заяви Юлії Мендель українці знову сперечаються про мови

Юлія Мендель і телеканал "Дім"

Перша поява Юлії на телеканалі "Дім", нагадаємо, була гучною. Пілотний випуск програми "Погляд із Банкової" зібрав 10 тисяч дизлайків, Юлію розкритикували, а шеф-редактор телеканалу Олексій Мацука навіть записав (пізніше видалили) заяву, в якій спробував пояснити, у ролі кого прес-секретарка президента зʼявляється на каналі. Зрештою формат програми змінився, і Мендель повернулася в "Дім" як гостя. І це знову було цікаво.

Телеканал "Дім" віщає на окуповані території України. І ведуча зачитала питання від людини, яка представилася жителем Макіївки (на території так званої "ДНР"). Глядач повідомив, що він стурбований мовною політикою Києва і поставив запитання: "Чи не будуть щемити за російську?".

Юлія Мендель дала телеглядачеві розгорнуту відповідь, повідомивши, що "мова — це символ сучасної України" і відповівши, що окремі політики мовне питання "відверто використовують для організації спекуляцій і конфліктів, особливо в гонитві за виборцями на найближчих виборах".

Чим ближче вибори, тим наполегливіше такі політики прагнуть "зіштовхнути лобами" українців, які розмовляють українською, і громадян, які розмовляють російською, додала прес-секретарка глави держави.

"Час піднятися над темою мови"

"Від ухваленого в 2019 році закону про мову вся країна так і не заговорила українською. Зате політичні улюбленці регіонів, в яких звучить переважно російська мова, по всіх кутках почали розповідати про насильницьке насадження державної української мови, — розвинула свою думку Юлія. — Безумовно, вона повинна бути захищена, і вона захищена сьогодні. Але повинні бути захищені й громадяни. І не важливо, яку мову вони використовують у побуті… Фактично в боротьбі за мову деякі українці перетворилися, як кажуть, на ангелів з губами в піні, які вступають в бій за праве діло. І вони породжують вічний дух ненависті в боротьбі за праве діло, завдяки якому зло не має кінця".

На думку Юлії Мендель, Україні давно пора "піднятися над темою мови".

"Українська мова — куди більше явище, ніж протистояння Росії, і в цьому наше поки не усвідомлене багатство. А російська, точніше українська, російська — частина культурного розмаїття нашої країни. Російська не є і не була власністю виключно Росії. Англійська використовується, мабуть, на всіх континентах. Але Британія не вважає англійську тільки своєю. Так і Росія не є монополістом російської мови. І нам пора давно самим демонополізувати російську мову. І сказати голосно, що в Україні є українська російська мова", — резюмувала вона.

Реакція соцмереж

О, реакція не змусила себе чекати. Один з авторів закону про мову, Микола Княжицький, зазначив насамперед, що захищати українську мову необхідно для того, щоб "позбутися колоніального минулого".

"Тут Юлія Мендель, прес-секретарка Зеленського, про мову заговорила. …"По-перше, української стало набагато більше в публічному просторі. По-друге, закон ще навіть не повністю почав діяти. Його ухвалювали не для того, щоб після голосування всі раптово заговорили в публічному просторі українською, а для того, щоб через 10 років українців у Харкові й у Львові було однаково чути повсюдно.

Росія, звичайно, не є монополістом російської мови. Як і Україна — української. Але Росія захищає і розвиває російську мову, а Україна — українську. І це єдиний спосіб забути колоніальне минуле. Замість того, щоб переживати про "українську російську" офіс Зеленського мав би дбати про українську українську, і непогано було б захистити також російську українську, польську українську, румунську українську та розвивати різні українські мови, а не різні російські", — написав Княжицький, завершивши своє повідомлення трьома миролюбними смайликами.

Ангели, тролі та корисні ідіоти

Інші критики позиції Мендель, яка є "голосом Банкової" і, мабуть, свого безпосереднього шефа, Володимира Зеленського, висловилися набагато різкіше. І зазначили, що така риторика скоріше б підійшла для Росії, але ніяк не для України, назвавши заяву прес-секретарки президента образливою.

"В умовах війни це звучить як мінімум дивно, — пише, наприклад, Сергій Руденко. — Тим паче — з вуст спікерки Зеленського. Переконаний, що в Москві тільки аплодуватимуть тезі про "українську російську мову", тому що це звучить майже як — українсько-російський народ".

"Одна справа, коли дискусії навколо цих тем ведуться в соцмережах, — пояснює свою позицію Роман Кулик. — Але тут державний канал просуває те ж саме голосом ОП. Використовують медійний ресурс, який працює на гроші платників податків і створений для мовлення на окуповані території — для чого? Розповідати населенню, якому багато років забивали голову укрофашистами і величчю мови, про "ангелів із піною біля рота" і таке інше? Це повинно якось привернути їх до України? Ідіотизм, марне проїдання коштів і шкідництво".

Сергій Стуканов, засновник Інституту інтеграції Донбасу зі свого боку заявив, що якщо Юлія Мендель і співтовариші таким чином хотіли "потролити" Росію, то їм це не вдалося.

Стуканов парирує Мендель так: "І ще трохи про "українську російську". В адептів цього конструкту (з тих, хто начебто за Україну) іноді прослизають нотки надії образити Росію. Мовляв, не дамо приватизувати російську мову; покажемо Росії, що російська мова теж наша. Іноді говорять навіть: потролимо мо**алів, створимо власну норму російської мови.

Я вже бачу, як в Росії перелякалися і кричать: "Нє атдадім наш вєлікій маґучій хохлам! Нє смєть посягать на нашенскоє! Украінізіруйтєсь-ка там у сєбя бистрєє і молча, і знать забудьтє наш русскій язик!" )))

Насправді, все навпаки. Я не здивуюся, якщо російські впряжуться в цю тему й активно фінансуватимуть і просуватимуть тезу про "нашу українську російську", про "потролити мо**алів" і про те, що "русский язьік ваабшє-та наш са врємьон Кієвскай Русі і пачіму ми далжни іво атдавать?"

А коли справа була б зроблена, російські б відсунули всіх цих корисних ідіотів у сторону, подякували і будували б русский мир. Але ми їм, зрозуміло, не дамо ".

Війна за мізки і питання національної безпеки

Журналіст Сергій Фурса зазначив у своїй колонці, що українці безсумнівно мають право на російську мову, але в нинішній ситуації, коли частина України окупована РФ, важливо "вирватися з інформаційного поля російської мови", тому що "питання мови — це питання національної безпеки. Не більше не менше. Тому що мова формує інформаційне середовище. І якщо ви говорите російською, то ви читаєте російською, дивітеся фільми російською, завантажуєте ютюбчик російською. А в сучасному світі ключова війна — інформаційна. Війна за мізки".

"А хто визначає інформаційне середовище в російськомовному світі? Здогадаєтеся з трьох разів? І ви можете скільки завгодно говорити, що ви теж власник бренду "говорю російською", але це не має ніякого значення. Тому що смисли в російськомовному середовищі формує Росія. І завжди буде формувати. У неї більше ресурсів. Ось і все. І якщо ви залишаєтеся в російськомовному середовищі, то ви залишаєтеся під впливом Росії", — резюмував колумніст.

Утім, у коментарях йому заперечили, що мова не визначає рівень патріотизму, і "несприйнятливість до пропаганди — це перш за все рівень освіченості, кругозору людини". І залежить це від кола спілкування і власне людини: наскільки вона готова працювати над собою.

"Інформаційне середовище формує не мова, а те, що саме нею сказано, — пояснює свою точку зору Олексій Шуньков. — Можна сказати "гейропа", "лiберасти" і "пiндоси" українською — меседжі від цього не стануть менш кремлівськими. А можна назвати Путина убийцей, Россию агрессором, захват Крыма аннексией, а "ситуацию на востоке Украины" войной — і нічого, російська мова не завадила називати речі своїми іменами.

Я ось все частіше помічаю, що власне переконана проукраїнська громадськість зовсім по-дитячому ловиться на кремлівську пропаганду, тільки-но її тези сформульовані українською. Ну це ж типу щось своє, рідне, текст українською ж за визначенням не може бути кремлівським вкиданням?

Може. І буде, якщо ми віритимемо мові, а не сенсу".

"… Може, нам доцільніше навчитися воювати за свій інформаційний простір, а не тікати з нього, тільки-но туди влізла Росія?" — запитує Шуньков.

Сергій Фурса заперечує і Артем Івасенко: "Особисто я вважав і буду вважати, що патріотизм і любов до своєї країни — у серці, а не мові. Я не відчуваю, що Росія якось впливає на мою свідомість, світовідчуття і громадянську позицію від того, що я говорю російською. У мене не виникає бажання проголосити народну республіку, немає ілюзій щодо того, з ким воюють на сході ЗСУ. Крим — це Україна. Донбас — це Україна. Несприйнятливість до пропаганди — це перш за все рівень освіченості, кругозору людини. І залежить тут все від батьків і власне людини: наскільки вона готова працювати над собою. Наївно вважати, що людина, яка говорить українською, автоматично друг, а будь-яка інформація українською мовою — завжди правда. Могутній ворог може (і обовʼязково буде) для цілей пропаганди використовувати зрадників і корисних ідіотів, які вміють й українською, й англійською, і німецькою".

Також у мережі висловили припущення, що Юлія Мендель, порушуючи "мовну тему", відволікає увагу від важливіших речей. Наприклад від поїздки свого патрона й українського президента в Катар, що на тлі локдауну, провалу вакцинації, активізації РФ на Донбасі та похмурих настроїв народу в цілому дещо підриває рейтинг Володимира Зеленського. А потім і потенційних виборців треба чимось відволікти. Тож тема мови незмінно спрацьовує саме так, як потрібно — перемикає увагу на себе.

Деяким коментаторам здалося, втім, що ідея Мендель не так вже й страшна — якщо вести послідовну політику саме в цьому напрямку, з чим в української влади вічні проблеми.

Нагадаємо, що всього кілька днів тому думки, схожі з риторикою Юлії Мендель, висловлював і міністр МВС Арсен Аваков. Він заявляв, що Україна "зобовʼязана використовувати російську мову для контрпропаганди", зокрема, створити якісний російськомовний український та проукраїнський телеканал, щоб "переламати пропагандистську монополію РФ".

"Я, російськомовний український націоналіст, впевнений, що ми повинні схвалювати розвиток нашої російської мови, якою розмовляють мільйони українців, і давати їй можливість вільно розвиватися", — заявляв міністр.

Наскільки російська українська?

На тлі дискусій, що виникли, цікаво було б зʼясувати, наскільки російська мова все-таки українська і наскільки далека була від істини Юлія Мендель, кажучи про "украинский русский" на каналі "Дім".

Історики й філологи сходяться в одній думці: приблизно до VI століття н. е. існувала якась загальна словʼянська мова, яка пізніше почала розділятися на діалекти, що згодом стали мовами.

Відомий філолог, історик і поліглот Агатангел Кримський, який володів 16-ма, а за деякими даними і 60-ма мовами, був звинувачений в націоналізмі й помер на засланні в Казахстані, писав у своїй класичній праці "Філологія і погодінська гіпотеза", що "наша найдавніша літературна мова не була живою українською мовою, оскільки це була мова церковнословʼянська, що прийшла до нас разом із християнством, проте жива наша мова вривалася в літературну церковнословʼянщину і змінювала потроху чужий правопис так, щоб він був легшим для нашого народу".

Свідчення цьому є в письмових памʼятках Київської Русі, і навіть безпосередньо на стінах Софії Київської, де їх видряпували парафіяни.

У графіті княжого Києва ХІ-ХІІІ ст. зафіксовані такі суто українські граматичні ознаки:

- кличний відмінок іменників: владико, Стефане, голово;

- закінчення "у" в родовому відмінку однини чоловічого роду: спору (з того спору);

- форма дієслів без "т": пече (а не "печет");

- дієслова минулого часу, що закінчуються на "в": писав, ходив, молив;

- дієслова із закінченням "-ти": долучити, писати, скінчити;

- мʼяке "ц" наприкінці слів: чернець, (помилуй) Валерця, допоможи Архипцю.

- прикметники втрачають на кінці "я": многопечальна, благодатніша.

Так, жителі стародавнього Києва, "матері міст руських", займаючись хуліганством (бо дряпати стіни собору, звичайно, було суворо заборонено), писали цілком пізнаваною українською: "Господи, помози рабу своєму, Ігнатові. А прізвище моє Саєтат", "Мати, не хотячи дитичя, біжя геть".

У Росії джерелом подібної інформації слугують берестяні грамоти, якими обмінювалися місцеві жителі до поширення паперу. Береста була дешевим, якщо не безкоштовним матеріалом, а писали на ній будь-яким гострим предметом. Найбільше грамот знайдено в Новгороді (більше тисячі), а також у Торжку, Смоленську, Угличі й у Москві. У мові берестяних грамот міститься кілька кардинальних відмінностей в правописі деяких слів і поєднань літер. Є відмінності й у розстановці розділових знаків. Все це привело вчених до висновку про те, що старословʼянська мова була дуже неоднорідною і мала безліч діалектів, які часом сильно відрізнялися між собою.

Введення і поширення писемності на Русі, що призвело до створення давньоруської мови, зазвичай повʼязують з великою словʼянською кирилицею. В XI столітті проповідники християнства та місіонери Кирило і Мефодій почали перейматися перекладом Священного писання для східних словʼян, проте, через брак писемності, створили її самі на основі південнословʼянських діалектів і назвали глаголицею. Пізніше спростили і назвали "кирилицею". Літературна діяльність Кирила і Мефодія полягала в перекладі книг Святого Письма. Учні Кирила та Мефодія переклали церковнословʼянською мовою з грецької велику кількість релігійних книг. Оригінали їхніх праць не збереглися.

Церковнословʼянська мова була мовою книжковою, а не розмовною, тому переписувачі виправляли церковнословʼянські слова, наближаючи їх до розмовної мови. При цьому вони привносили особливості місцевих говірок.

Далі на російську мову впливали Річ Посполита, латинь і сукупність місцевих діалектів. З часів Петра I в російську мову ввійшла величезна кількість запозичених слів, які описували поняття, явища та речі раніше не використовувані. Привніс чимало неологізмів і Михайло Ломоносов, а також письменник й історик Микола Карамзін. Пізніше мова постійно поповнювався за рахунок різних наук і спеціальностей. Був період, коли російська вважалася простонародною, а можновладці й еліта воліли висловлюватися французькою. Після війни з Наполеоном почалася популяризація російської.

На українську мову зі свого боку впливали ті країни, до складу яких входили ті чи інші території — і російська зокрема. На початку XVIII століття указом Петра I в Східній Україні було заборонено друкувати українською мовою релігійну літературу. Це позначилося на книговидавничій справі в цілому. Староукраїнська літературна мова силою витіснялася російською. Українська мова функціонувала фактично тільки на західноукраїнських землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.

У складі Радянського Союзу державною мовою була російська, мовам республік відводилася допоміжна роль. Депортації і насильницьке переселення народів сильно підірвали роль республіканських мов, не тільки УРСР. Але мовою дружби народів називався саме російська.

Тож у чомусь Юлія Мендель права — російську мову, що зʼявилася, як і українська, в незапамʼятні часи, а потім стала державною на ті довгі роки, поки України як окремої держави не існувало, безсумнівно певною мірою стала українською російською. Й українці мають повне право її використовувати, оскільки монополію на мову встановити в принципі неможливо.

У Держдумі РФ оцінили "реверанс"

Але можна згадати і те, що сказав, коментуючи заяву прес-секретарки Зеленського, депутат Держдуми РФ Руслан Бальбек. "Це реверанс у нашу сторону, нехай розвивають російську мову. Сподіваюся, в Києві зрозуміли, що неможливо викорінити мову, яку пів-України вважає рідною", — сказав російський парламентарій. Утім, потім він заявив, що Мендель, можливо, хотіла "скреативити".

"Може, прес-секретарка президента вирішила від себе висловитися, а, щоб завтра не звільнили, вигадала якусь українську росйську? Утім, це справи не змінює — для Зеленського будь-яка російська мова не в пошані. Складно знайти логічне пояснення цього набору слів від прес секретарки. Мабуть, хотіла креативу — а не тут-то було", — заявив російський депутат.

Проте, те, що заяву Мендель у російській Держдумі назвали "реверансом" — не дуже хороший знак.