Бій з тінню. Чому в Офісі президента шукають варіанти нейтралізації Віталія Кличка

"У мене немає конфлікту з Володимиром Зеленським. У нас періодично виникають загострення", — так про новий виток протистояння з президентом говорить мер Києва Віталій Кличко.

Нинішнє — друге велике за рахунком. Перше ми спостерігали в 2019-му: після перемоги Володимира Зеленського на виборах глава його Офісу Андрій Богдан заявляв про необхідність відокремлення двох посад — мера та голови Київської міської державної адміністрації — і звільнення Віталія Кличка [виконавча влада в місті належить КМДА, але за традицією її главою президент призначає обраного мера столиці]. Більш того, Кабмін Олексія Гончарука на одному з перших засідань навіть погодив відставку. Причина, за словами Богдана: "Віталій Кличко — неефективний керівник міста, він не може впоратися зі "смотрящими".

Унаслідок був затриманий перший заступник міського голови Микола Поворозник, заговорили про закриття бізнес-проектів правої руки мера Вадима Столара, а Кличку знайшли заміну. Керувати адміністрацією повинен був Олександр Ткаченко, екс-гендиректор медіахолдингу "1+1". Він навіть подав декларацію для призначення на посаду. Але в історію втрутився тоді ще маловідомий помічник президента Андрій Єрмак. Як нечужа людина в столиці [раніше очолював Асоціацію власників малого бізнесу і малих архітектурних форм] він домовився з Кличком і його оточенням, щоб "зелені" отримали важелі впливу в Києві. Так, наприклад, департамент благоустрою КМДА очолила людина Єрмака — Олексій Кулеба, який згодом став першим замом Кличка. Змінилися і куратори: на зміну Вадиму Столару [став нардепом від ОПЗЖ] прийшли кум Єрмака Микола Тищенко та друг останнього — політик часів мера Леоніда Черновецького Денис Комарницький.

Однак перемир'я тривало недовго — до осені 2020-го, коли Кличко в першому турі переміг на місцевих виборах. Мер відмовився сприяти призначенню секретарем Київради людини Єрмака, а "слугам" хоча і було віддано керівництво деяких профільних комісій, зокрема бюджетної, вирішувати там вони нічого не могли — більшість була в УДАРу. Після Кличко почав публічно виступати проти політики центральної влади. Під час третьої хвилі ковіду він вимагав від уряду ввести тотальний локдаун. У відповідь почув загрозу від прем'єра Дениса Шмигаля про відставку, його також не підтримали колеги з інших міст. Єдиним, на кого в цей момент міг розраховувати Кличко, виявився Петро Порошенко.

Зрозуміло, Банкова не могла не реагувати, і незабаром на адресу керівництва столиці полетіли звинувачення в корупції. У КМДА, комунальних підприємствах і в друзів мера провели більше 60 обшуків. У кримінальних провадженнях йдеться про збитки на суму більш ніж 43 млн грн. Представники СБУ навіть ледь не вломилися у квартиру мера, але після уточнили, що помилилися адресою. Експерти не сумніваються: цього разу головний режисер того, що відбувається, — Володимир Зеленський, який вирішив істотно обмежити нинішні й, головне, майбутні можливості Віталія Кличка. "Мене нічого не пов'язує з паном мером, крім одного, глава КМДА — це моя вертикаль, і хоче він цього чи не хоче, це так і є", — каже президент.

Крім політичного складника Банкову цікавить економічний. "Київ дуже важливий з точки зору фінансових потоків, які концентруються в столиці України. У команди Зеленського постійно зростають апетити, які складно задовольняти в умовах економіки, що стискається. Єрмак і його хлопці прекрасно знають, що і де є в Києві, щоб не впустити ласі шматки зі своїх рук", — говорить Юрій Романенко, політичний експерт Українського інституту майбутнього.

Розділяй і володарюй

Нині в Офісі президента шукають варіанти нейтралізації Віталія Кличка, думаючи про розділення повноважень мера та глави КМДА. Але є кілька проблем. Перша — в законі про столицю чітко не сказано, що так можна зробити. Уточнити цей момент можна було б в новому документі, який вже проголосований у першому читанні, але до другого справа навряд чи дійде — свого часу Олександр Ткаченко писав його під себе, і він тільки розширює повноваження глави КМДА. Друга проблема — кілька рішень Конституційного Суду (КС). Зокрема, в 2003 році КС розтлумачив 118-ту статтю Конституції і чітко визначив: президент зобов'язаний призначати на посаду голови КМДА обраного киянами мера.

"Можу пояснити, чому мер автоматично очолює КМДА. Тому що, виходячи з повноважень глави КМДА, 70% — це питання київської міської громади і тільки 30% — держави", — говорить Дмитро Білоцерківець, депутат Київради від УДАРу. З 2019 року в КС знаходиться ще одне подання 51 нардепа з цього питання, рішення суду поки немає.

Незважаючи на всі "але", ОП все ж може піти шляхом Віктора Януковича, який призначив главою КМДА Олександра Попова при вибраному меру Леоніду Черновецькому. До речі, саме боротьба з корупцією в команді Черновецького дозволила Януковичу легітимізувати своє рішення в очах киян. Більш того, кандидати на посаду глави КМДА відомі, серед них знову міністр культури Олександр Ткаченко, а також Олексій Кулеба. Але проблема в тому, що Кличко не Черновецький і навряд чи буде мовчати.

Репутація Кличка

Експерти зазначають позитивну репутацію київського градоначальника.

"Багато киян все ще бачать в ньому боксера-чемпіона зі зв'язками", — говорить Фокусу Ярослав Макітра, експерт Інституту соціальних технологій "Соціополіс". Зв'язки, насамперед не в спорті, а в політиці, не можуть не дратувати президента. Наприклад, його турбує, що мера консультує американський політтехнолог Джордж Бірнбаум, який раніше працював із відомими політиками США. Саме він під час короткого і насиченого візиту держсекретаря США Ентоні Блінкена та його заступниці Вікторії Нуланд допоміг Кличку зустрітися з ними двічі — спочатку в готелі Hyatt, потім у посольстві.

"Слабка сторона Кличка-мера — господарська діяльність, — продовжує Макітра. — За сім років не побудована жодна станція метро, чути про скандали з мостами і розв'язками. Навіть в масштабах України видно, що в інших містах куди більш помітні інфраструктурні зміни, ніж у Києві. Крім того, питання теплопостачання, ціноутворення, виділення земельних ділянок під будівництво відкрито не обговорюються з киянами. Але особисто Кличко не сприймається виборцями як причетний до корупційних схем політик, тому удари припадають не на нього, а на його оточення. І це досить грамотна тактика". Так, глава виконавчого комітету партії УДАР Артур Палатний фігурує в справі кришування легального та нелегального бізнесу, отримання відсотків від роботи департаментів місцевої влади, комунальних підприємств, а також торгових точок у переходах і великих столичних ринків.

"З одного боку, влада демонструє, що є великі проблеми в управлінні містом, близьких до мера людей правоохоронці звинувачують в корупції. З іншого — Кличку складно пов'язати те, що відбувається зі своєю політичною кар'єрою — особисто проти нього нічого немає. Але це такий завуальований тиск і підкоп через оточення в розрахунку на те, що рейтинг мера впаде, а його політичні амбіції зникнуть", — упевнений Ярослав Макітра.

З прицілом на президентство

"Щоб покласти край будь-яким спробам розправитися зі мною як із можливим кандидатом, хочу заявити: я балотуюся в президенти", — сказав Віталій Кличко. Щоправда, ці слова прозвучали не в 2021-му, а вісьмома роками раніше, коли нинішній мер Києва був народним депутатом і головою фракції УДАР у парламенті. Але ні в 2014 році, ні в 2019-му учасником президентських перегонів він так і не став. Після Майдану на зустрічі у Відні з олігархом Дмитром Фірташем і Петром Порошенком Кличко поступився президентством останньому, погодившись на посаду мера столиці. Тоді ж він толерантно поставився до появи "смотрящих" від майбутнього глави держави в особі Вадима Столара й Ігоря Кононенка.

Тепер же, за оцінками опитаних Фокусом політичних експертів, Кличко майже напевно замахнеться на посаду президента. Тим більше, що він цього і не приховує, хоча акцентує, що до виборів ще три роки, багато що може змінитися, а президентство не привілей, а випробування. Прямої відповіді на питання про можливий другий термін уникає і Зеленський: мовляв, зарано про це говорити, але рішення залежатиме від ставлення до нього в суспільстві.

"Козир Володимира Зеленського — відсутність виразної альтернативи. Перший десяток політиків програє нинішньому президенту за рівнями довіри і симпатії. У кожного є ядерний електорат, але його недостатньо, щоб перемогти Зеленського. З невеликої кількості політиків, які не викликають неприйняття в широких масах, — Кличко, — говорить Вадим Васютинський, президент Асоціації політичних психологів України. — Можна сумніватися, чи підходить він за інтелектуальним потенціалом і самостійності на роль глави Києва, а тим більше — президента країни, але громадяни цього не помічають, для них він авторитет". При цьому експерт упевнений, що якби вибори відбулися зараз, то Кличку було б важко перемогти Зеленського, хоча це можливо.

"Якщо навколо Кличка об'єднаються політики рівня Петра Порошенка та Юлії Тимошенко, тоді мрія стане реальністю. Але політики старої формації повинні дуже захотіти завалити Зеленського, розуміючи, що їм самим президентами не стати", — вважає Васютинський.

Кличко може підвищити градус конфлікту з главою держави, граючи на тому, що при господарських проблемах міста у нього є мандат від киян опонувати Зеленському та згодом стати його повноцінним конкурентом. Звичайно, для цього необхідна не тільки політична підтримка, але фінансові, медійні, організаційні ресурси. Але в Кличка є потенціал. На відміну від Зеленського, він майже 20 років у великій політиці, хоча свого часу пішов із парламенту.

"Це був крок назад із можливістю зробити два кроки вперед. Столиця для нього — серйозний плацдарм, щоб продовжувати зростання", — упевнений Ярослав Макітра.

"Я б порадив Кличку активніше заявити про себе. Незалежно від того, чи справедливі переслідування його команди, він повинен висловити своє невдоволення. Тоді чаша терезів схилиться на його користь", — продовжує Вадим Васютинський. Якщо ж Кличко піде на мирову з президентом, то він втратить шанси коли-небудь боротися з ним на рівних.

При цьому в Зеленського теж є великі шанси перевершити Кличка.

По-перше, він президент, за якого проголосували 70% виборців, які прийшли на вибори, і симпатії до нього зберігаються.

По-друге, через два роки він залишається лідером, який контролює Кабмін і фракцію "Слуги народу" в парламенті.

По-третє, історія вже знає випадки, коли президентські амбіції мерів так і не були реалізовані саме через конфлікт із центральною владою. Так сталося з міським головою Львова Андрієм Садовим.