Росія може повторити агресію. Хто і як забезпечуватиме безпеку України після війни

В Офісі президента презентували документ — Kyiv Security Compact. Це концепція проєкту гарантій безпеки України. Вона напрацьована групою міжнародних радників на чолі з колишнім генсеком НАТО Андерсом Фогом Расмуссеном. Під час презентації був присутній один із авторів ідеї — голова Офісу президента Андрій Єрмак.

ЄС і США воювати не будуть

Ключова мета — зміцнення територіальної цілісності, суверенітету й політичної незалежності України в її міжнародно визнаних кордонах. Також вони мають сприяти продовженню демократичних реформ. Іншими словами, у договір буде закладено механізм отримання міжнародної підтримки в разі нової хвилі агресії з боку РФ.

Зрештою має бути підготовлений не суто політичний документ, як Будапештський меморандум, а юридичний — із конкретними гарантіями. Приміром, такий, як у травні 2022 року Великобританія підписала з Фінляндією та Швецією, гарантувавши їм безпеку, зокрема і в разі нападу Росії, до початку їх членства в НАТО. Тоді декларації передбачали зміну співробітництва у сфері оборони та безпеки між Великою Британією та кожною країною, посилення обміну розвідувальними даними, прискорення спільних військових тренувань, навчань і розгортань, а також посилення безпеки в усіх трьох країнах і Північній Європі. Фактично Стокгольм і Гельсінкі отримали підтримку на рівні 5-ої статті статуту НАТО (яка говорить, що напад на одного з членів альянсу є нападом на всіх його членів і на кожного зокрема).

Але вже зараз очевидно, що український безпековий документ таким не буде. ЄС, США не готові воювати за Україну. Передбачається, що за Україну воюватимуть, як і зараз, Збройні сили України, але їх потрібно навчати й озброювати.

Що ж стосується самого НАТО, то концепція говорить, що ці гарантії безпеки жодним чином не перешкоджають рух України в Альянс. Просто допоки Україна не вступила в НАТО (а держава в активній війні навряд може стати членом організації, та навіть після її закінчення це не відбудеться автоматично — від України чекатимуть реформ не тільки в армії), а це кінцева мета, про яку записано в Конституції, і про яку говорять представники влади, мають діяти ці.

Також можна говорити про сильний склад країн – потенціальних підписантів. Серед них: США, Великобританія, Канада, Німеччина, Франція, Італія, Польща, а також Австралія, Туреччина. Ймовірно, можуть бути Словаччина та Чехія, а також балтійські країни та скандинавські. Але, на відміну від березневого плану, у списку точно нема країни-агресора, Росії, та поки відсутній Китай.

Нагадаємо, наприкінці березня в Стамбулі Україна вже пропонувала гарантій безпековий договір (напередодні того, як світ дізнався про вбивства в Бучі Київської області). Тоді йшлося про участь у ньому і Китаю, і РФ.

І якщо з РФ усе зрозуміло — у березні наївно було намагатися заспокоїти країну-окупанта, то з Китаєм усе не так однозначно. Відповідаючи на запитання журналістів про залученість Пекіна, Андрій Єрмак сказав: "У переліку наведені ті країни, з якими, скажімо так, консультації велися. З Китаєм ми не вели консультацій на цю тему. Ми були б "за", якщо Китай буде в списку. Але було би некоректно зараз зазначати Китай до проведення принаймні початкових консультацій. Але, наскільки мені відомо, найближчим часом відбудеться зустріч міністрів закордонних справ, тому ми цю ідею не відкидаємо". Але уявити, що в якомусь безпековому союзі буде одразу Китай і США, неможливо, кажуть експерти.

Це не заміна НАТО

Про перспективи підписання та реалізації Kyiv Security Compact, а також його якість Фокус запитав у директора програми "Північна Америка" Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександра Краєва.

Після презентації в Офісі президента довелося почути кілька схвальних відгуків про проєкт договору про гарантії безпеки, що думаєте про нього Ви?

На початку я був трохи оптимістичніший, тому що це відсилає нас так чи інакше до тих домовленостей, які мали Швеція та Фінляндія зі Сполученими Штатами та Британією. Тобто проміжні гарантії на рівні 5-ої статті статуту НАТО — скандинавські країни отримали захист від Росії ще до повноцінного вступу в Альянс. І мені здавалося, що ми йдемо саме до такого формату. Коли ми відійшли від того, що пропонувалося в березні, мені здавалося, що прямуватимемо до шведсько-фінського сценарію. Але поки здається, ні. Так, є стратегічні питання співпраці, питання того, що ми будемо продовжувати отримувати підтримку на рівні ленд-лізу. Тобто буде зброя, допомога в відбудові оборонно-промислового комплексу, економіки й інше. І це добре, що все це закріплюється на папері. І добре, що це не закріплюватимуть Росія та Китай. Важливо, що буде хтось поза регіоном і НАТО — Австралія, яка вважається усіма західними колегами новим гарантом безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні, але… Але якщо ми говоримо про доступні, адекватні й такі потрібні гарантії безпеки рівня статті 5-ої, то про них не йдеться. Цей документ хороший як допоміжний. І добре, що в ньому вказано, що це не заміна НАТО. Загалом хотілося більшого.

Чим цей договір відрізнятиметься від Будапештського меморандуму? Наскільки можна зрозуміти, конкретних показників із постачання, наприклад, зброї не буде.

У першу чергу, тим, що Будапештський меморандум, навіть якщо подивитися на текст, був суто політичний, там нічого не говорилося про конкретне забезпечення цих гарантій або бодай про якусь підтримку поза політичною заявою. Тут ми маємо якісь вивчені уроки. Бачимо продовження програми ленд-лізу, матеріальної, економічної підтримки, політичної. Чіткіше виписано, що саме ми отримуватимемо як частину цього гарантування. Будапештський меморандум також стверджував нашу нейтральність і безядерність. Тут ідеться про те, що цей меморандум не є вичерпним, не забезпечує всіх наших потреб, і тому ми продовжуємо рухатися по інших треках.

Також є згадка про санкції.

Це те, про що говорив президент Джо Байден і багато інших американців. Навіть коли Росія піде з України, пряма агресія закінчиться, це не означатиме зняття санкцій. Тому що росіяни мають до кінця відчути вагу своїх злочинів, вагу того, що вони зробили.

Цей захист буде винятково від РФ?

По-суті в нас агресор зараз один. Цей меморандум показує, що Захід зрозумів, що й надалі нам треба буде готуватися, що Росія може повторити свою агресію. Що позитивного ідеологічно, скажімо так, у цьому меморандумі — Захід зрозумів, що Росія не відмовиться від ідей впливати на Україну, захопити її, знищити. Цей документ показує, що навіть після перемоги на полі бою або дипломатичної, це зовсім не означає, що Росія заспокоїться, що питання з Росією будуть закриті. Наративно це правильно. Але з практичної точки зору треба багато що додати.

Оприлюднено приблизний перелік країн-підписантів. У ньому немає Китаю. Але Офіс президента ще вагається, чи остаточне це рішення?

Дуже сподіваюся, що в наших очільників вистачить мудрості й хоробрості не приєднувати Китай. Розумієте, неприєднання Китаю — це не питання економічної вигоди, це питання ідеологічне. Наша боротьба проти росіян сприймається як боротьба ідейна, за свободу, демократію, права людини, відкриті ринки, верховенство права. Ми боремося проти диктатури. А Китай уособлює в собі все негативне, що може існувати для західного світу, все, що може загрожувати демократії західного типу. І якщо в такій боротьбі одним із наших гарантів буде Китай, тоді питання в тому, наскільки принципова наша боротьба?

Чим були погані березневі гарантії? Крім того, що нас мала гарантувати країна-агресор, так нас мала гарантувати країна, яка асоціюється з диктатурою, недемократичним режимом — Китай. Тобто з моєї точки зору, Китай включати точно не треба суто з точки зору позиціювання нашої боротьби.

Виникає логічне запитання: чому Китай (не згадуємо про РФ) з’явився в березні?

Офіс президента є в модерній парадигмі міжнародних відносин, багатьох центрів упливів, центрів сили. Фактично з цієї точки Китай є не просто претендентом на гегемонію, як вважають школи неореалістів. Китай є одним із центрів сили, з яким треба мати стратегічні відносини. Згадаємо, що Україна раніше оголосила Китай нашим стратегічним партнером у той момент, коли розірвали відносини зі США, якраз спираючись на цю концепцію багатополярності. Таке мислення нашого центру ухвалення рішень. Зрозуміло, воно має нормальне теоретичне підґрунтя, але в цьому випадку його не треба використовувати, воно вже не працює.

Як Австралія опинилася в списку потенційних гарантів?

Австралія за останні кілька років стала однією з ключевих держав зі стримування Китаю. Згадаймо проєкт AUKUS, коли британці, американці й австралійці створюють спільний підводний флот Австралії. Австралія доєдналася до багатьох демократичних ініціатив у Тихоокеанському регіоні, максимально допомагала усім країнам, до яких намагався просувати свої інтереси Китай. Австралія дійсно стала потенціалом, точкою впливу, форпостом Заходу на Сході. При тому що Китай намагається загравати і з Заходом, і з Путіним, нам необхідно об’єднуватися з країнами, які ще більше зможуть натиснути на Китай, аби таких загравань не відбувалося.

Потенційно погодилась підписати і Туреччина. Чи можуть бути гарантами Румунія та Болгарія задля забезпечення безпеки в Чорному морі?

Думаю, вони приєднаються, хоча їхня позиція була доволі пасивна. Все-таки і Болгарія, і Румунія слугували інфраструктурними хабами, які дозволяли нам хоч якось вивозити своє зерно. Обидві країни допомагали зброєю, ресурсами, економічно — були з нами, не грали на руку росіянам. Вони частина східного флангу НАТО, як і Туреччина, частина безпеки в регіоні.

Яка роль США?

США можуть упливати на все. США — єдиний офіційно загальновизнаний гегемон. Тобто країна, яка визначала порядок денний, впливає на політики інших держав, має визначальне слово у вирішенні більшості глобальних проблем. Участь США — це майже 90% участь країн НАТО, майже 80% участі західних не натовських країн. І так чи інакше США — єдині, хто може стримувати Китай. Тобто можуть робити так, аби Китай не працював із росіянами. Саме через дипломатів США Китай розірвав із росіянами всі довгострокові договори, заморозив золотовалютний резерв Росії — ту його частину, яка була в Китаї. США зараз грає дуже важливі й дуже складні політичні матчі, і всі вони направлені якраз на допомогу нам. Це, можливо, не так може проговорюватися, але все, що робиться проти Китаю, багато в чому допомагає нам. Бо якби Китай встав на сторону Росії, нам було би набагато важче.

Багато концентрується на ролі Расмуссена, чому саме його попросили очолити цю роботу?

Із Расмуссеном класична історія про західних політиків, які після офіційної своєї кар'єри переходять на менш офіційні формати, хоча досі публічні. Расмуссен популярний на Заході, його вважають одним із натовських яструбів, поборників жорсткіших заходів щодо стримування опонентів. Тому добре, що це саме він.

Коли документ може запрацювати, і якою може бути російська реакція?

Росіяни вже висловилися, заявили про порушення, ескалацію. Не думаю, що з часом щось зміниться. Максимум, що вони можуть зробити, — нові провокації, нові обстріли. Росія не здатна зробити щось таке, що ми не бачили. Але вплинути на цю систему вони не зможуть.

Кажуть, що документ може бути підписаний наприкінці року. Запрацює тоді, коли стане очевидно, що Україна всі свої території звільняє, виходить на державні кордони, або як мінімум українська армія перемагає російську на нашій території. Тобто в той момент, коли приєднання до цих гарантій не буде нести для інших країн загрози підпасти під визначення повноцінної участі в конфлікті. Умовно, коли це не спровокує масштабну ядерну війну.

Що та коли вважатиметься новим актом агресії РФ?

У документі йдеться про те, що українці витурили росіян, а тепер давайте зробимо так, аби росіяни не повторили агресію. Тобто договір може бути підписаний зараз, але в прикінцевих положеннях вказано, коли почне діяти. Важливість документа в тому, що програми, які існують за час війни, триватимуть після нашої перемоги для того, аби ми відбудували армію, економіку. Захід не хоче кидати Україну.