Тримають у Криму, потім усиновлюють. Що відбувається з викраденими українськими дітьми у Росії

Попри кількість, вже зрозуміло, що росіяни, викрадаючи дітей, вчиняють конкретний міжнародний злочин — воєнний чи геноцид, оцінку якому зрештою має дати Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Та навіть більше — він видав вже ордери на арешт підозрюваним — президенту РФ Володимиру Путіну та його уповноваженій з прав дитини Марії Львовій-Бєловій. Очікується, що згодом підозри можуть бути оголошені й іншим російським високопосадовцям.

Діти Маріуполя: втративши батьків та домівки

Ваня та Максим — два підлітки, які були вивезені до окупованого Донецька навесні 2022-го. Вони — вихованці маріупольського будівельного коледжу, їх опікуном вважався директор навчального закладу Антон.

Коледж, у якому навчалися хлопці, розташовано недалеко від "Азовсталі" та впритул до будівлі, де розташовувалися сили територіальної оборони Маріуполя, тож з перших днів приміщення закладу зазнали руйнувань. Проте у той час дітей у коледжі вже не було, вони жили у місті: у гуртожитку неподалік від будинку опікуна, той з дружиною готував їм їжу та приносив її. В один із днів на початку березня Антон вирішив евакуювати свою родину до центру міста, прорвався, повертався за хлопцями, попросив про допомогу поліцейських, але за час відсутності опікуна Ваню та Максима кудись евакуювали. Як пізніше виявилося, до будівлі Приазовського державного технічного університету.

"Ми тоді думали, що Маріуполь — це фортеця, ніхто її ніколи не візьме. І якби росіяни наступали лише з боку РФ, не застосувавши літаки, так би й було", — зазначає у розмові Антон.

У підвалі університету хлопці прожили два тижні, щоденно до приміщення привозили нових людей. Згодом було вирішено виходити пішки з міста у бік Бердянську Запорізької області, а далі — їхати до Львова. Максима та Ваню зупинили на одному з блокпостів російські воєнні — територію навколо Маріуполя Україна вже не контролювала. Неповнолітніх відвезли у Мангуш у лікарню. Там лікарка дізналась, що вони неповнолітні — викликала "службу у справах дітей" з Донецька. Так хлопці опинилися у лікарні цього міста.

"Коли ми їхали в Донецьк, я просив жінку, яка нас везла, аби вона надала нам якийсь зв'язок. Вона дотрималась обіцянки, але за тиждень. Тоді приїхав "мер Донецька" і привіз місцеві телефоні картки, поповнив рахунки, — каже Іван. — І я зв’язався з Антоном через вайбер наприкінці березня — початку квітня".

Далі Ваня та Максим вже чекали, коли за ними приїде опікун та забере. Антон розробляв маршрути та можливості забрати хлопців, діяв за допомоги представників держави. "У Донецьку хлопців мені віддавали, але наполягали, аби я приїхав в Донецьк особисто, запевняли, що нічого зі мною не трапиться. Коли я вирішив їхати, розумів, що теж можу потрапити в полон, але в мене не було вибору", — каже опікун Антон.

31 травня 2022 року о 10-й ранку він виїхав з Києва автобусом, маршрутом Україна — Польща — Литва — Латвія. Далі — у Росію. Минуло три доби, і чоловік зайшов у палату донецької лікарні, де перебували хлопці.

На той момент діти, які опинилися у лікарні з Максимом та Іваном, вже виїхали. Більшість неповнолітніх з Маріуполя, які загубилися або втратили батьків, а також діти з інших інтернатних закладів, сироти. Загалом близько 20-30 осіб — у віці від 8 до 17 років. Частину їх вивезли до табору під Москву. Серед них і 16-річний Філіп, якого згодом у свою родину візьме Львова-Бєлова, а також Анна Науменко, яку поставили на одну сцену з Путіним у Лужниках.

Заховати у Криму: взяли на короткий відпочинок, залишили на місяці

Серед дітей, які протягом року були переміщені або депортовані, можна виділити кілька умовних груп.

Перша — це діти з інтернатних закладів та сиротинців. Більшість з них хоча й мають біологічних батьків, але ті позбавлені батьківських прав, й опікуном є держава. Деякі такі заклади росіяни вивозили повністю. Як, наприклад, дитячий будинок у Херсоні — в Крим перевезли близько сорока дітей у віці до п’яти років.

Але все-таки декого залишили в окупації на Херсонщині. Про них говорить Фокусу херсонський політолог Володимир Молчанов.

"В Олешківському інтернаті евакуація Україною не проводилась. Там утримують дуже важких дітей, деякі з них не здатні до самообслуговування, не те що до навчання. Але з Олешок росіяни вивезли всіх. Частину — до Скадовська, частину — на територію РФ, — говорить він. — У цьому випадку росіяни застосовували нацистський підхід: дітей, які можуть бути більш перспективними для того, щоб якось поповнювати російський генофонд чи науковий фонд, вони вивезли до себе. Тих, кого вважали тягарем, залишили у Скадовську. Зі 150 дітей наразі вдалося повернути лише одну. Насправді росіяни, залишивши у себе дітей, користуються тим фактом, що у деяких з них складно відшукати законних опікунів, і декларують, що можуть повернути тільки їм".

Друга — діти, у яких під час бойових дій загинули або тимчасово зникли батьки або опікуни. Як у випадку з Іваном та Максимом.

Третя — діти, які тривалий час жили на окупованих територіях, їх було переміщено до так званих таборів відпочинку у Крим або на південь Росії. За офіційною версією відпочинок мав тривати кілька тижнів. Насправді — діти залишалися та залишаються без батьків місяцями.

Деякі батьки тоді давали добровільну згоду.

"Ці батьки або мали проросійські погляди, або вважалися маргіналами, які спокусились на матеріальну допомогу, — продовжує Молчанов. — Пропозиції надходили від вчителів захоплених українських шкіл. Вже за влаштування у такі конкретні родини Росія виділяла щомісячно 4000 рублів і 15 000 разової матеріальної допомоги. Батькам говорили, що у таборах діти отримають цінні подарунки, їх там будуть годувати, одягати, а для родин матеріальна допомога збережеться. Деякі віддавали навіть тоді, коли було зрозуміло, що контрнаступ Збройних сил України неминучий".

Водночас деяких батьків та опікунів колаборанти та росіяни примусово розлучали з дітьми.

Так сталося з 8-річною Маргаритою з Бериславського району Херсонської області. На момент початку повномасштабного вторгнення вона перебувала у родині біологічного батька, за рішенням суду після розлучення саме він став опікуном дівчинки. Проте в Крим за дівчинкою поїхала мама.

"Анжела Котикова — місцева колаборантка, спочатку ходила по нашому селу і змушувала людей голосувати за рашистів, а тих, хто відмовлявся, вона вносила у список, який передавала росіянам. Так сталося, що саме у неї опинилась моя дочка Маргарита, бо мачуха погано до неї ставилась. Котикова вирішила віддати Маргариту у табір. Для цього попросила свідоцтво про народження у батька. Голова місцевої опікунської ради порекомендувала не віддавати, але Котикова прийшла до батька з двома солдатами зі зброєю та забрала свідоцтво", — розповідає мати Маргарити Вероніка.

Далі почався контрнаступ української армії, й Котикова, за словами свідків, втекла з села. Зникла й дитина. Виявилось, Маргарита опинилась в окупованій Каховці. "Виходить, вона викрала дитину, можливо, для підстраховки, аби легше було виїхати", — припускає мама.

Згодом Вероніка побачила дочку на фото у дописі "волонтерки" з Криму. У ньому йшлося, що Маргарита опинилась у Євпаторії в санаторії "Здравниця". Саме до нього росіяни перемістили кілька десятків українських дітей з Херсонщини (згодом стало відомо, що українські діти перебувають й у санаторіях "Дружба" та "Лучисте"). Вероніка вирішила їхати за дочкою та привезла її до себе. "За чотири місяці у Криму, а весь цей час дочка ходила до місцевої школи, вона почала забувати літери, використовує букву "е" з двома крапками", — говорить мама. Але зазначає: дитину там не ображали, і радіє, що віддали.

Після утримання у санаторіях та таборах у Криму чи у Підмосков’ї (але насправді, географія переміщення та депортації українських дітей досить широка — від Ростова-на-Дону до Іркутська) неповнолітніх з України передають на виховання у російські сім’ї.

Русифікація українських дітей: без рідної мови та з гімном Росії

Після оголошення ордера на арешт Марія Львова-Бєлова заявила, що українських дітей не тримають, а намагаються "возз’єднувати з українськими родинами", для цього у квітні 2022 року створено спеціальний штаб для пошуку родичів депортованих дітей.

"За вісім місяців своєї діяльності штаб "возз’єднав" 15 дітей з 8 українськими сім’ями, при цьому в російські родини, за словами дитячої омбудсменки, передали 380 дітей", — зазначає юристка Регіонального центру прав людини говорить Катерина Рашевська, яка від початку повномасштабного вторгнення вивчає питання переміщення та депортації українських дітей. А у сім’ях, за словами Рашевської, намагаються перевиховати та русифікувати українських дітей, зокрема й тих, хто тривалий час жив в окупації.

Про це свідчать і публічні заяви російських посадовців, зокрема й самої Львової-Бєлової. За кілька тижнів після видачі ордера на арешт представниця Путіна вийшла на пресконференцію. Під час неї вона зробила ще кілька резонансних заяв.

Приміром, про те, що українських дітей намагатимуться "адаптувати до життя у російському суспільстві". Про це свідчить історія 16-річного Богдана Єрмохіна з Маріуполя, якого Львова-Бєлова назвала вже "проросійським". До того хлопця віддали у Підмосков’я у родину Ірини Рудницької, яка виявилась колишньою російською воєнною. У місцевих медіа є інформація, що Богдан вступив до Можайського технікуму на спеціальність механіка, а також волонтерить. Натомість Україні відомо, що саме Богдан Єрмохін — це той хлопець, який не просто має повнолітніх рідних в Україні, а й намагався втекти з РФ, але його перехопили.

"Буквально останньої миті ми із силовими структурами встигли його на кордоні з Білоруссю зупинити", — сказала під час виступу уповноважена, уточнивши, що хлопця вели "українські агенти", вони скидали йому гроші.

Окрім того, Львова-Бєлова згадала історію і Філіпа, якого взяла "на виховання" у свою родину. Вона відповіла на запитання про адаптацію: "Звичайно, я не можу сказати, що все проходить гладко і без труднощів. Важко реагувати, коли твоя дитина бігає за молодшими дітьми і каже: "З'їм москальонка". Але я розумію, що це пов'язано не з нею, а з восьмирічною пропагандою, яка була на території Маріуполя". Про Філіпа відомо, що його батьки загинули кілька років тому, але в окупованому Маріуполі він має повнолітніх родичів, а також хлопець, за словами дітей, які з ним спілкуються, хотів би повернутися в Україну.

На згаданій зустрічі з журналістами Львова-Бєлова говорила і про те, що українським дітям не обов’язково вивчати українську мову. "Державна мова у нас російська, а там — по можливості", — уточнила вона.

Радниця-уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук також наголошує, що дітям забороняють говорити українською, їх змушують вивчати російський гімн, вставати під час гімну. Якщо відмовляються — карають за непокору. "Деякі діти мали навіть фотопідтвердження, але коли російська сторона передавала їх батькам, то змушувала видаляти всі фото та відео докази", — пояснює вона.

Для "складних дітей" вже існують спеціальні "освітні" програми та спеціальні мілітаризовані табори, такі як "Сили Росії".

"Уповноважена підкреслила можливість отримання фінансування на подібні ініціативи з федеральних фондів підтримки. Наприклад, з Фонду Путіна фінансують проєкт "Допомога дітям-сиротам Донбасу" для проходження "процесу зміни Батьківщини" і прищеплення "руського міру" за допомогою російських воєнних", — говорить Катерина Рашевська.

Про те, що процес перевиховання триває, свідчать і деякі діти, яким вдалося повернулися в Україну. Так один з підлітків сказав, що тих, хто підтримує Україну, у російському дитячому таборі били "якоюсь залізною палицею". Він також назвав прізвище співробітника, причетного до побиття — Астахов. "Він за безпеку відповідав, а з себе царя, типу, уявив", ­— розповів підліток. Також він сказав, що співробітники табору (а це був табір на території окупованого Криму) брехали дітям щодо звільнення Херсона українськими воєнними, а також говорили, що від них відмовилися батьки, у зв'язку з чим обіцяли перевезти дітей до псковського інтернату, щоб там їх усиновили росіяни.

З вимогою повернути та можливістю залишити

За офіційною інформацією Міністерства реінтеграції, наразі Україні вдалося повернути 328 дітей. Вони та їх опікуни стають свідками у відповідних кримінальних провадженнях як на національному, так і міжнародному рівнях.

Катерина Рашевська дивується, що росіяни чи не розуміють, чи не хочуть розуміти, що переміщення, влаштування дітей у сім’ї — це є міжнародний злочин. "Приміром губернатор Ямало-Ненецького автономного округу у своєму щорічному звіті написав, що брали дітей у родини, навіть без документів. Серйозно — без документів?.. Вони самі свідчать, що це такий хаотичний процес. Є дев’ять дітей — бери дев’ять. Є дві дитини — бери дві", — обурюється Рашевська.

Політолог Володимир Молчанов вважає, що Росія й надалі буде продовжувати практику викрадення українських дітей. Він бачить як мінімум три причини для цього.

1. По-перше, для поповнення демографічного потенціалу.

"Оскільки росіяни є класичними нацистами, вони сильно переймаються тим, що в Росії зараз більш ніж половина дітей, народжених на території РФ, не є носіями російської зовнішності та культури. Це їх турбує, хоча вони не кажуть про це публічно. Саме через це вони намагаються збільшити потенціал вивезення українських дітей. Приблизно так, як німці робили з польськими, українськими й російськими дітьми, коли міряли їм черепи та, якщо визнавали їх зовні арійськими, то забирали у батьків. Це було переважно з малюками, росіяни це роблять з усіма. У той час як німецька пропаганда не бралась за перевиховання підлітків, російська вважає, що вона з будь-кого може зробити зразкового росіянина", — наголошує Молчанов.

• По-друге, за допомогою дітей Росія тисне на українську владу, підбурюючи суспільство вимагати повернення дітей, сумніватися, що ці діти потрібні Україні.
• По-третє, під час війни Росія намагається показати себе як гуманну державу, яка рятує дітей.

"Російське суспільство дивиться на те, які "українці — фашисти", готові вбити власних дітей або відмовитись від них, — продовжує Молчанов. — Недарма ж так часто розповідають історії про Маріуполь та тих, хто "8 лет бомбил Донбасс". Вони працюють на внутрішню пропаганду і до певної міри на деяку частину західного суспільства, яке все ще шукає аргументи для підтримки Росії".

Тим часом тема повернення дітей — вже на найвищому політичному рівні. І не лише через ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової. При Офісі президента України у процесі створення міжнародна координаційна група з питань повернення дітей. Також існує Координаційний штаб з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану, який очолює віцепрем’єрка Ірина Верещук. Окрім того, на всіх міжнародних майданчиках — від ООН до Європарламенту — порушується тема українських дітей. І перш за все всі вимагають від Росії не тільки повернути дітей, а й надати повні списки тих з них, кого Росія вивезла на свою або тимчасово окуповані території. Але наразі Росія відмовляє.