Не тiльки "Cхід-Захід". Що Україна може запропонувати країнам Глобального Півдня

Останнім часом в інформаційному просторі все частіше лунає словосполучення "Глобальний Південь", яке вносить певні корективи у традиційне розуміння поділу світу за принципом "Cхід-Захід". Деякі експерти навіть зазначають, що саме представники цієї політико-географічної субстанції врешті й можуть вирішити долю подальшого облаштування міжнародних відносин як власники "золотої акції". Відповідно їхній голос може стати й вирішальним в контексті російсько-української війни.

Так що ж таке "Глобальний Південь" і чи обов’язково для того, щоб входити до цієї когорти держав, бути південніше екватора? Фокус розбирався у цьому питанні.

Глобальний Південь. Звідки взявся цей термін та що він означає?

Термін "Глобальний південь" вперше до широкого загалу ввів у 1969 році американський політичний активіст Карл Оглсбі. В одній зі своїх статтей він висловив думку, що війна у В’єтнамі завершує еру домінування цивілізаційної Півночі над Півднем. Під "Північчю" він мав на увазі світові імперії, метрополії, тоді як терміном "Глобальний Південь" узагальнив колоніальний світ. У 60-х щодо колишніх колоній європейських (переважно) країн частіше вживали термін "Третій світ". Малося на увазі, що перший світ — це найрозвинутіші демократичні країни з ринковою економікою, другий світ — соціалістичні країни, а третій світ — відповідно усі інші. Тобто країни, які за своїми якостями неможливо віднести до жодного з перелічених світів.

У такій класифікації явно відчувався дискримінаційний підтекст та симпатія до країн "Першого світу". Здебільшого такими країнами були колишні колонії, які, отримавши незалежність, не завжди швидко орієнтувалися в перипетіях міжнародних відносин та не приєдналися до жодного з таборів. Оскільки за цим формулюванням читалося словосполучення "третій сорт", то його вважали не зовсім коректним. Відтак з 1991 року (коли припинив своє існування "другий світ") частіше став вживатися саме термін "Глобальний Південь".

Якщо брати до уваги географічну складову, то можна взяти за основу визначення Світового Банку, яке об’єднує в собі країни середнього доходу, розташовані в Африці, Азії, Океанії, Латинській Америці та Карибському басейні. Не всі країни, які знаходяться на півдні, належать до Глобального Півдня — так, до нього не входять Австралія та Нова Зеландія, натомість межі півдня є досить умовними і деякі експерти вважають, що до нього належить, наприклад, Туреччина.

Голова Eurasia Group Кліфф Купчан змальовує таку картину світу: планету намагаються розділити між собою два геополітичні гіганти — США та КНР. Проте окрім них на Землі існують численні менш масштабні гравці. Купчан виділяє по шість наймогутніших держав "Півночі" та "Півдня", які намагаються впливати на світові процеси нарівні із супергігантами. І якщо на Півночі ми зустрінемо чимало знайомих назв — Японія, Німеччина, РФ та інші, то лідери Півдня, яких експерт ставить в один ряд з ними, менш звичні для широкого загалу.

Купчан зарахував до когорти найвпливовіших держав Глобального Півдня Бразилію, Індію, Індонезію, Саудівську Аравію, Південну Африку та Туреччину. Менш звично бачити ці країни в ролі надзвичайно впливових. Проте світ динамічно змінюється — і хто наважиться в середині третього десятиліття XXI століття впевнено стверджувати, що Японія у світі явно впливовіша за Бразилію та чи точно Німеччина має більший вплив на глобальні процеси, ніж Саудівська Аравія?

• Тож до Глобального Півдня входять, здебільшого, колишні колонії, в яких основу суспільства вже складає покоління, що виросло та народилося у постколоніальну епоху.
• Ці країни не об’єднані в якусь одну інтеграційну структуру (хоча такі спроби робляться), проте їх об'єднують різні чинники ментального характеру, як-от колоніальне минуле, розрив між багатими та бідними, слабкий розвиток громадянського суспільства, невисокий добробут більшості населення, схильність влади до авторитаризму тощо.
• Також є держави, які прагнуть взяти лідерство над цими країнами, надати реальних обрисів цьому конгломерату націй та виступати від їхнього імені на міжнародній арені.

Чому так зростають амбіції у держав Глобального Півдня?

Проте в чому суттєва різниця між Глобальним Півднем у XXI столітті та "країнами третього світу" у XX? Вона полягає у зміні ролі цих держав. У співвідношенні їхньої сили та багатства із колишніми світовими лідерами — державами "першого світу".

За останні кілька десятиліть відбулися суттєві зміни в структурі світової економіки. Центр сили переміщується з Європи до Азії — на південний Схід. Так, очікується, що до 2030 року три з чотирьох найбільших економік світу будуть із Глобального Півдня.

Динамічне зростання населення у колись неблагополучних країнах стало підкріплюватися зростанням їхньої економіки, а слідом за цим йде культурно-цивілізаційний розвиток (в деяких країнах на кшталт Індії ці процеси доцільніше назвати відродженням). У колишніх пустелях, джунглях, болотах почали як гриби рости хмарочоси та інші інфраструктурні проєкти. А слідом за цим йдуть амбіції. Прагнення більше не бути колишніми колоніями, а стати повноправними співвласниками цього світу.

Чого хоче Глобальний Південь?

Зрозуміло, що усі відразу не можуть рівно говорити із колишніми властителями планети. Як сказано вище, у Глобального Півдня поволі окреслюється своя еліта. Голосом Глобального Півдня 1 грудня 2022 року свою країну назвав міністр закордонних справ Індії С. Джайшанкар. Майже півторамільярдна Індія (можливо, перша за чисельністю населення країна світу), яка входить в Топ 10 економік світу, цілком природно хоче зміни свій сьогоднішній статус "гігантського бідняка". Держава, яка входить до ядерного клубу, воліє на рівних говорити із найсильнішими державами світу і небагато аргументів є, які можуть справді заперечити це право Індії.

В схожому, лише дещо меншому статусі знаходиться Бразилія (щоправда, без ядерної зброї). Не має багато населення, проте володіє доступом до енергетики Саудівська Аравія.

Три бажання Глобального Півдня. Як змінюється розклад сил у світі

Свою унікальну специфіку має кожна з означених вище шести держав Глобального Півдня. Вони поки далекі до єдності, проте основні їхні бажання окреслюються все чіткіше. Їх можна сформувати у такі тези:

1. З розпадом колоніальних імперій пройшов час, коли Європа була центром світу. Слід прибрати усі рудименти того періоду та привести світову політичну систему у реальність із сьогоденням.
2. Світ більше не ділиться на гегемонів та їхніх сателітів. Так, є сильніші держави, проте їхньої сили об’єктивно недостатньо, щоб не рахуватися з іншими. Сильні цього світу намагаються використовувати стереотипи на свою користь. Їх та інші міфи попереднього історичного періоду потрібно зруйнувати.
3. Колишні володарі світу, об’єднані терміном "Колективний Захід" більше не мають жодної моральної переваги над іншим світом, відтак, вони не мають права на ексклюзивне тлумачення міжнародного права та будь-яких етичних норм.

Ці твердження мають і цілком практичні побажання, які виражаються у цілком конкретних кроках:

1. Розширення Ради Безпеки ООН
2. Перегляд Бретонвудської системи, що полягає у перегляді статусу долара як світової резервної валюти та валюти міжнародної торгівлі.
3. Зміна деяких міжнародних правил у сфері торгівлі, безпеки, інфраструктури тощо.

Ці тези висловлюються або вводяться в дію в різних інтеграційних проєктах, які часто окремо однин від одного створювали різні держави Глобального Півдня. Так, в ОПЕК намагається домінувати Саудівська Аравія. В межах цієї організації країни — виробники нафти намагаються просувати свою політику незалежно від волі країн колективного Заходу. Проєкт "Один Пояс — один шлях (BRI)", створений Китаєм, по суті спрямований саме на країни Глобального Півдня. Його завдання — витіснити інфраструктурну присутність західних держав на Півдні.

Також в межах BRI Китай впроваджує нові принципи кредитно-фінансової системи, відмінної від Західної моделі. Цікавим є проєкт BRICS, в межах якого взагалі лунають ідеї створити альтернативну міжнародну валюту і врешті покласти край монополії долара у цій сфері. Проте, на думку професора Лучіана Баллестріна, його учасники надто диференційовані за своєю сутністю та векторами розвитку. До BRICS входять дві автократії (РФ та КНР), дві великі демократії (Індія та Бразилія) та бідні родичі з ПАР. Чи зможуть такі різні за своєю суттю держави зв’язати щось докупи, покаже час.

Глобальний Південь та Україна

Колишній посол Індонезії в США Діно Патті Джалал зазначає, що у своїй незаконній агресії проти України РФ по максимуму використала обурення державами Глобального Півдня частими подвійними стандартами, з якими вони стикалися у взаємодії із колективним Заходом та неефективністю світового порядку, що виник за результатами Другої світової війни та його інституцій, зокрема, Світового Банку. Крізь цю призму країни Глобального Півдня оцінюють російську-українську війну та формують своє ставлення до України. На Глобальному Півдні громадська думка не відіграє настільки важливої ролі як на Заході, проте це, імовірніше,на користь Україні, адже усі три десятиліття її здебільшого формувала Москва, яка використовувала для цього ще стару радянську основу.

Через низький рівень грамотності населення країн Глобального Півдня можна сміливо стверджувати, що про Україну там в кращому разі знають як про колишню радянську республіку. І новітню історію чули у викладеному російською пропагандою варіанті. Проте у цих державах більшу роль грають настрої еліт, а еліти, як відомо, мислять більш прагматично, ніж ціннісно. Російська пропаганда намагається показати Глобальний Південь у світлі якщо не союзника, то співчуваючих держав.

Проте правда набагато складніша. Голосування у Генеральній асамблеї ООН показали, що у РФ у світі мало справжніх союзників. Для Глобального Півдня агресія Росії проти України — це тропічний шторм, що може знести ненависний їм світовий порядок, який встановили колоніальні держави за підсумками Другої світової війни, по суті ще в період колоніальних імперій. Так, шторм — це небезпечна справа, проте гра цього варта. Хіба не варто ризикнути для того, щоб опинитися на вершині (хто ще може знати відповідь на такі питання, як не лідери авторитарних держав, чий шлях на гору аж ніяк не був усіяний квітами?).

Тому цілком логічні для вух жителів західного світу аргументи про загрозу глобальній безпеці для Глобального Півдня не працюють. Там зараз Середньовіччя (або 90-ті у більш побутовій інтерпретації). Лідери нових могутніх держав сповнені адреналіну у відчутті близького успіху і вони ладні ризикнути навіть власною безпекою (звідси стільки напруг в Африці, на Близькому та далекому Сході, де брязкання зброєю вже стало ледь не щоденною процедурою).

Глобальний Південь — мильна бульбашка чи нові геополітичні реалії?

Принц Ліхтенштейну Майкл вважає прагнення великих держав Глобального Півдня стати посередниками в російсько-українській війні свідченням їхнього бажання вийти на світову арену. Для колишніх Європейських колоній взяти участь у розробці миру в Європі — неабиякий елемент престижу.

Алек Рассел — іноземний редактор Financial Times вважає, що як би не закінчилася російсько-українська війна, світ уже не буде таким, яким був у лютому 2022 року. Малі держави, зокрема на Глобальному Півдні, отримають більше можливостей просувати свою політику. Відповідно їх може зацікавити можливість взяти участь у побудові нового світового порядку. А це можна зробити, лише приєднавшись до табору переможця.

Україні потрібно переконати ці держави, що поразка РФ — це не їхня поразка, що війна йде не проти колективного Заходу та його цінностей, а проти маленької країни з боку її гігантського сусіда. Подати російсько-українську війну як останню колоніальну війну, результатом якої має стати новий світовий порядок, який помістить на сторінки історії колоніальний період в історії людства. І Україна, як країна-переможець, готова запросити представників Глобального Півдня до обговорення нового світового порядку.

Щоправда, для того, щоб когось запросити як переможця, ним потрібно стати. Усі ці речі розуміють і в Кремлі. Тому для світу так важлива кожна українська перемога. Адже Глобальний Південь із цинічним поглядом глядача римського Колізею спостерігає за нашою війною не на життя, а на смерть з однією думкою — на кого врешті зробити ставку.