Учені знайшли новий спосіб виявляти брехню — за допомогою голосу

Нещодавня пандемія дезінформації змусила нас відчути, наскільки важливо знати, чи говорять нам люди правду. Деяку брехню 2021 року легко розпізнати, наприклад, космічні лазери, що розпалюють лісові пожежі в Каліфорнії або рептилоїди, що керують світом. Але не вся брехня настільки очевидна, пише Forbes.

Нещодавно дослідники визначили вбудований механізм, який наш мозок використовує для того, щоб визначити, коли хтось говорить нам брехню. І цим механізмом є голос.

Фахівці виявили не тільки те, що наші голоси видають певну звукову сигнатуру, коли ми говоримо правду, а й те, що наш мозок також автоматично вловлює її в інших людей.

Уся справа в просодії. Просодія відноситься до якостей нашого голосу: наскільки він ритмічний, і як ми вимовляємо наголоси, тобто його музикальність.

Якщо це все ще збиває з пантелику, то уявіть, як дорослі грайливо розмовляють з дитиною. Їхній голос то підіймається, то опускається. З іншого боку, якщо голосу не вистачає просодії, ми б назвали його плоским і невиразним.

Тому, щоб побачити, як люди брешуть, дослідники вивчили просодію того, як вони кажуть. Більше того, вони врахували людей, які розмовляють різними мовами, дійшовши до висновку, що всі брешуть однаково як англійською, французькою, так і іспанською.

Те, що люди говорили, дослідники згрупували у дві категорії: переконливі/чесні і сумнівні/нечесні. Потім вони записували висловлювання учасників і відстежували, як люди їх сприймають.

Той, хто говорив і вважався сумнівним або нечесним, починав з меншою інтенсивністю на початку слова, вимовляв його із зростаючою інтонацією і говорив повільніше з більш мінливим тоном. Здавалося, ніби він докладав великих зусиль.

З іншого боку, люди, що здавалися впевненими або чесними, говорили з більш високою швидкістю мови, роблячи велику інтенсивність у середині слова. Слухачі вважали їх особливо переконливими, коли тон падав у кінці слова і зазначали, що вони викладали свої думки швидше, (оскільки правда вимагає менше зусиль, ніж брехня).

І мало того, що люди використовували ці різні просодичні сигнатури перед іншими, вони так само звучали залежно від того, наскільки впевнено почували себе, залишившись наодинці.

Той факт, що ці патерни відбулися трьома різними мовами, привів дослідників до думки про те, що просодична сигнатура несе "природне", а не культурне засвоєння, залежне від мови.

Якщо дослідники мають рацію, і природний закодований спосіб говорити правду чи брехню, дійсно існує, це може стати неймовірно корисним для оцінки того, що люди нам кажуть.

Однак у дослідженні використовувалися три західних мови, що не виключає можливості того, що це західний спосіб брехні, поширений не у всіх культурах світу.

Але найцікавішим відкриттям було те, що різні просодичні сигнатури, чесність або нечесність, з неймовірною швидкістю впливали на робочі спогади слухачів.

Мозок слухачів автоматично реєстрував сприйняття того, чи був доповідач правдивий, чи ні, навіть коли слухача не просили визначити чесність.

"Цікаво думати, що в нас є вбудований спосіб визначити, чи є хтось надійним, чи ні. Але в цьому також є і свої мінуси", — говорять дослідники.

По-перше, щоб виявити брехню, нам потрібно почути голос. Відсутність будь-чийого голосу, наприклад, у твітері, ймовірно, є головною причиною того, що соціальні мережі так ефективні в поширенні дезінформації.

Ну і, по-друге, оскільки переконливість і чесність звучать однаково, просодична сигнатура не допомагає виявити найсильніших брехунів. Тому що найкращі брехуни вірять у свою брехню і звучать впевнено, коли діляться своїми твердженнями.