Без запахів і відчуттів. Як відсутність нюху пов'язана з нездатністю відчувати емоції

"У дитинстві батько вдарив її кочергою по лобі, прямо над переніссям, і відтоді вона втратила нюх і будь-яке відчуття людського тепла, і людського холоду, і взагалі всякі сильні почуття. Одним цим ударом в ній були вбиті і ніжність, і відраза, і радість, і відчай". Так німецький письменник Патрік Зюскінд описав причини емоційної глухоти мадам Гайяр в романі "Парфумер. Історія одного вбивці".

За сюжетом годувальниці майбутнього вбивці Гайар ще не було тридцяти. "Зовнішність її відповідала її дійсному віку, але одночасно вона виглядала вдвічі, втричі, в сто раз старше, вона виглядала, як мумія дівчини, але внутрішньо вона давно була мертва".

Молода жінка, абсолютно позбавлена емоцій навіть по відношенню до власних дітей, тільки на перший погляд здається фантастичним персонажем. Насправді особливості, які Зюскінд приписав мадам Гайяр, дуже схожі на симптоми реально існуючого психічного відхилення під назвою "алекситимія".

Корисна властивість

Серед психіатрів першим про це явище заговорив Пітер Сіфнеос у 1968 році. Він описував випадки пацієнтів з різними психічними розладами, для яких були характерні вкрай слабке емоційне тло і абсолютно утилітарне мислення. У 1980-х, коли роман Зюскінда побачив світло, алекситимія стала предметом найжвавішого обговорення у науково-популярній періодиці. У 1985-му була розроблена шкала вимірювання ступенів алекситимії. Автор роману надихнувся найбільш крайньою її формою, але в реальності набагато поширеніші проміжні, які передбачають не повну відсутність емоційного фону, але його відчутне послаблення.

Проявляється це так. Людині важко розрізняти власні емоції, тим паче описувати їх словесно. Вона не проявляє фантазію, фокусується на зовнішніх обставинах, а не на внутрішніх переживаннях. Схильна до конкретного логічного мислення при дефіциті емоційної реакції. З практичної точки зору алекситимія може бути навіть корисна у багатьох видах діяльності, які передбачають контакт з емоційними людьми.

У статті психіатра Лідії Дойдж, опублікованій в журналі Psychologist, наводяться аргументи на користь того, що у Дітера Візнера, менеджера поп-зірки Майкла Джексона, і у багатьох інших менеджерів зірок шоу-бізнесу були явні ознаки алекситимії. Британський колега Дойдж, Норман Бліквел, зазначив, що на прояви алекситимії були схожі деякі особливості поведінки легендарного головного редактора Vogue Анни Вінтур.

Навіть Патрік Зюскінд визнавав, що нечутливість його персонажа була певним чином корисна: "Може бути, саме через повну відсутність емоційності мадам Гайяр мала нещадне почуття порядку і справедливості. Вона не віддавала перевагу жодному з доручених її піклуванню дітей і жодного не обмежувала".

Особливість особистості

Вчені так і не дійшли єдиної думки щодо того, як і чому виникає алекситимія. Одні дослідники вважали її наслідком деяких психічних захворювань, інші — причиною, що викликає ці захворювання. Сучасна психіатрія розглядає алекситимію як фактор ризику психосоматичних захворювань, але саме це явище вважається не хворобою, а особливістю особистості.

Про звʼязок між алекситимією і порушенням нюху згадував ще Сіфнеос. Цьому питанню були присвячені кілька його статей, опубліковані у 1970-х. Через 40 років американка Роберта Ченг і француз Фабʼєн Мікабу опублікували результати спільного дослідження у сфері фізіології мозку. Вони доводили, що будь-який вплив на корковий центр нюху у скроневій частці мозку викликає реакцію в центрі, що відповідає за емоційне сприйняття. На думку Мікабу, разюче ослаблення емоційного фону — закономірний наслідок втрати нюху. А якщо запахи зникнуть надовго, можлива навіть зміна особистості і розвиток алекситимії.