Друзі навіки. Бажання цуценят спілкуватися з людьми закладено генетично, — вчені

Нове дослідження вчених, опубліковане в журналі Current Biology, показує, що до 40% здатності новонароджених собак контактувати з людьми формується генетично, навіть до того, як відбувся будь-який зв'язок, пише Science Alert.

Іншими словами, дружелюбність, якою славляться цуценята, певною мірою природжена, хоча це проявляється трохи по-різному залежно від генів тварини.

Вчені вважають, що їх відкриття може допомогти у поліпшенні навчання службових собак в майбутньому. У дослідженні взяли участь 375 цуценят з середнім віком 8,5 тижнів.

Собак просили виконати безліч стандартних завдань, призначених для вимірювання їх реакції на взаємодію з людьми та їх готовності до співпраці.

Використовуючи дані спостережень, зібраних у період з 2017 по середину 2020 року, зоопсихолог Емілі Брей з університету Арізони та її колеги, створили статистичну модель, що порівнює генетичні чинники собак з факторами навколишнього середовища, при цьому контролюючи породу, стать, вік і місце, де тварина зросла.

Молоді цуценята були найбільш чуйними, коли дресирувальник дивився на контейнер, в якому зберігалася їжа, або вказував на нього, хоча собаки виконували накази тільки тоді, коли погляду або жесту передував соціальний сигнал (коли провідник розмовляв з собакою).

Інший тест показав, що цуценята прагнуть дивитися на дресирувальника, поки той розмовляє, і підходити ближче, щоб отримати нагороду. Однак в експерименті із закритим контейнером, що містить корм, тварини менше дивилися на людей. Дослідники вважають, що хоча собаки добре реагують на людські сигнали з самого початку, їх здатність повноцінно спілкуватися приходить трохи пізніше.

"Результати дослідження показують, що цуценята відповідають взаємністю на людський погляд і успішно використовують інформацію, надану людиною в соціальному контексті", — зазначає Брей.

Крім того, з'являється все більше доказів того, що цуценята поділяють ту ж готовність до взаємозв'язку і спілкування, що і людські немовлята, хоча вченим ще належить встановити генетичні фактори, які можуть стояти за цією поведінкою.

Також фахівці хочуть знайти конкретні гени, які впливають на товариськість цуценят, що потребують повногеномний пошук асоціацій, залучення більшої кількості типів собак і тривалішого періоду спостереження.

Крім допомоги у дресируванні собак, це дослідження можна буде використовувати для відстеження їх еволюції та одомашнення — саме тоді, коли собаки почали демонструвати таку поведінку, ставши кращим другом людини.