Експерти порівняли когнітивні навички цуценят і вовченят, вихованих людиною. Свідомість цуценят виявилася більш розвиненою і ближчою до людської.
Якщо у вас коли-небудь складалося враження ніби ваш собака якимось особливим чином розуміє вас, то ви мали рацію. Нове дослідження вчених показало, що цуценята мають здатність розуміти людські жести, чого немає в їхніх найближчих родичів, вовків, навіть коли вовчих цуценят вирощують люди, пише Live Science.
Цуценята народжуються зі здатністю читати людські жести, наприклад вказувати на їжу, навіть без спеціальної підготовки. У той час як цуценята вовків стежать за жестами людей набагато менше.
"Собаки народжуються з цією вродженою здатністю розуміти, що ми їм говоримо, тому в нас і виходить з ними співпрацювати", — розповіла Ханна Салмонс з Університету Дюка, США.
Результати дослідження, опубліковані в журналі Current Biology, підтверджують ідею про те, що одомашнення собак змінило їхнє мислення.
"Це дослідження дійсно підтверджує докази того, що така соціальність собак є результатом одомашнення", — додав провідний автор дослідження Браян Гейр з Університету Дюка.
У процесі експерименту експерти порівняли когнітивні навички 44 цуценят і 37 вовченят віком від 5 до 18 тижнів. Цуценята вовків, які народилися і виросли в Науковому центрі дикої природи в Стейсі, штат Міннесота, мали майже постійний контакт із людьми, починаючи із самого народження. Їхні вихователі проводили з ними більшу частину дня, годували їх із рук і спали з ними вночі.
У той час як цуценята залишалися зі своїми матерями до тих пір, поки їм не виповнилося 6 тижнів, а зі своїми братами і сестрами — 8 тижнів. За цей час у них було лише коротке спілкування з людьми. Через вісім тижнів цуценята вирушили жити в людські сім'ї, хоча в більшості з них, когнітивні здібності перевірили ще до всиновлення.
В одному когнітивному тесті дослідники сховали їжу в одній з двох мисок, а потім вказували і дивилися на ту, в якій знаходиться їжа, надаючи тим самим цуценятам і вовченятам підказку. Порівняно з вовченятами, цуценята вдвічі частіше вловлювали людські сигнали, прямуючи прямо до миски з їжею. Причому багато хто з них пішли цим сигналом із першої спроби, без будь-якого спеціального навчання.
В іншому тесті тваринам дали контейнер з їжею, який був закритий так, щоб вони не могли його відкрити. Проте, вовченята, як правило, намагалися відкрити контейнер самостійно, в той час як цуценята витрачали набагато більше часу на зоровий контакт із людьми, шукаючи допомоги.
Дослідження також показало, що цуценята в 30 разів частіше наближалися до незнайомця порівняно з вовченятами, навіть незважаючи на те, що цуценята порівняно мало контактували з людьми в ранньому віці.
"Якщо ви зайдете у вольєр до цуценят, вони оточать вас, будуть дертися та облизувати обличчя, тоді як більшість вовченят втечуть в кущі та сховаються", — додала Ханна Саломонс.
Варто зазначити, що під час виконання несоціальних когнітивних завдань, таких як тести на пам'ять, відмінностей між цуценятами і вовченятами не було.
Отримані результати підтверджують "гіпотезу одомашнення", або теорію про те, що предки собак були відібрані за їхню дружелюбність і потяг до людей, і протягом багатьох поколінь ці тварини передавали свої "гени взаємодії" потомству, зрештою перетворившись на одомашнених собак.