Між анчоусом і свинею. Вчені назвали місце людини в харчовому ланцюжку

Леви, сірі вовки та білі акули є надхижаками, чия дієта майже повністю складається з м'яса, крім рідкісних випадків. У цих тварин немає природних ворогів у природі, крім людини. Таким чином, чи можуть люди перебувати на вершині харчового ланцюжка?

За словами вчених, відповідь на це питання залежить від самого визначення "хижака". Зокрема, вбиває хижак заради їжі чи просто для забави, а також мають велике значення часові межі, пише LiveScience.

"Місце людини в харчовому ланцюжку залежить не від того, хто їсть нас або кого ми вбиваємо. Воно повністю засноване на тому, що люди їдять", – каже морський еколог із Французького науково-дослідного інституту експлуатації моря (IFREMER) Сільвен Бономмо.

Виходячи з цього, відповідь буде негативною – люди не є надхижаками, бо ми не їмо все те, що вбиваємо, зазначає дослідник.

Бономмо зі своєю командою вирішив чітко визначити реальне місце людини в харчовому ланцюжку, який також називають трофічний рівень. Цей "рейтинг" зазвичай має шкалу від 1 до 5. Рослини й інші організми, що отримують енергію від сонця, відносяться до першого рівня, у цей же час, травоїдні тварини розташовані на другому рівні. На третьому рівні перебувають види, які їдять лише травоїдних, а види четвертого рівня їдять лише м'ясоїдних із третього рівня тощо.

Види, чий раціон торкається відразу кількох трофічних рівнів, наприклад, всеїдні тварини, оцінюються за середнім трофічним рівнем того, що вони їдять, і ще плюс один. Наприклад, тварина в чий раціон входить 50% рослин і 50% травоїдних, буде всеїдною з рівнем 2,5.

У своєму дослідженні вчені використали дані ООН про те, які продукти харчування споживають у всьому світі. Потім експерти надали трофічний рівень кожній їжі зі складеного списку. Як виявилося, люди отримують 80% щоденних калорій із рослин та 20% із м'яса та риби.

"Згідно з підрахунками, середній трофічний рівень людини розташований на позначці 2,21, це щось середнє між анчоусами та свинями", — пишуть автори дослідження, опублікованого в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

У той же час, трофічні рівні людей можуть відрізнятися. Наприклад, у Бурунді рослини становлять 96,7% раціону місцевих жителів, а отже, трофічний рівень країни був би на позначці 2,04. В Ісландії, де 50% щоденної дієти складає м'ясо, трофічний рівень становив 2,57.

Безсумнівно, люди несуть набагато більшу небезпеку для інших видів, ніж анчоуси або свині. Частина експертів дотримується думки про те, що тиск людей на інші види робить Homo Sapiens "суперхижаками". Такий термін був запропонований із урахуванням того, наскільки люди швидко знищують інші види на планеті.

В іншому дослідженні вчені з Університету Вікторії в Канаді порівняли людей-мисливців і рибалок із іншими наземними та морськими хижаками. Як виявилося, люди вбивали в 14 разів частіше, ніж інші хижаки на Землі.

Але Сільвен Бономмо не згоден з тим, щоб називати людей "суперхижаками". Усі хижаки на планеті мають одну основну межу – вони їдять те, що вбивають.

"Я думаю, що багато хто плутає вбивство та хижацтво — поїдання тіла жертви", — зазначив Бономмо.

Найчастіше люди не вбивають диких тварин заради їжі. Наприклад, основною причиною скорочення популяції левів – це втрата довкілля та зіткнення з людьми, які хочуть усунути небезпеку. Також люди, які займаються рибальством у Світовому океані, викидають від 10% до 20% загального улову як прилов. За даними Міністерства торгівлі США, ці випадково впіймані в сіті тварини часто зазнають травм або вмирають.

Тому автори дослідження пропонують інший термін позначення ролі людини – "суперспоживач" .

Також передбачається, що люди, ймовірно, були найвищими хижаками, які харчувалися переважно м'ясом від 2,6 до 12 тис. років тому в епоху плейстоцену. Завдяки цьому сучасні люди все ще мають багато фізіологічних подібностей із м'ясоїдними видами. Наприклад, дуже висока кислотність шлункового соку, який розщеплює білки та вбиває шкідливі бактерії, а також високий вміст жиру в організмі, що властиво всім м'ясоїдним.

Але пізніше люди відійшли від своєї м'ясної дієти, і вчені вважають, що це сталося через зникнення великих тварин, наприклад шерстистих мамонтів. Водночас люди почали створювати технології, які дозволяли їм споживати більше рослинної їжі, як-от кам'яні знаряддя для обробки зерна.

"Із усього вищепереліченого не обов'язково випливає, що люди були м'ясоїдним видом, тому повинні бути на вершині харчового ланцюжка. Проте наша любов до м'яса все ж таки має прямий стосунок до м'ясоїдного минулого в епоху плейстоцену", — підсумували вчені.