Чужі на святі життя. Чому Україна не представлена на Венеціанському архітектурному бієнале

"Як ми житимемо разом?" — під таким девізом відбулося архітектурне бієнале у Венеції. Це одна з найзнакових подій у світі сучасної архітектури, що об'єднала фахівців з усіх куточків планети.

Куратором заходу виступив ліванський архітектор, професор Массачусетського технологічного інституту Хашим Саркіс. Він відомий низкою цікавих проєктів, зокрема, побудовою муніципалітету міста Бібла у Лівані у вигляді трьох блоків, облицьованих пісковиком.

"Ми не можемо більше чекати, доки політики запропонують шлях до кращого майбутнього. Оскільки політика продовжує розділяти й ізолювати, ми можемо запропонувати альтернативні способи спільного життя за допомогою архітектури", — сказав у своєму маніфесті Саркіс.

Учасники бієнале спробували уявити своє бачення того, як архітектура змінить світ. І кожна країна віднайшла щось своє, особливе та неповторне.

Причина — перехід зелених зон у приватну власність. Unscene Architecture пропонує громадському та приватному секторам працювати разом і робити міські простори доступними для всіх людей. Зокрема, залучати громадян до розробки нових стратегій використання території.

Невелика європейська держава Люксембург поділилася досвідом подолання житлової кризи за рахунок реалізації концепції модульного житла. Архітектурна майстерня Studio SNDCA розробила такі будинки площею щонайменше 52 кв. м, де вистачає внутрішнього простору, світла, де панує мінімалізм інтер'єру. Одночасно таке модульне житло не потребує фундаменту, швидко збирається та розбирається.

Норвегія, Швеція та Фінляндія здивували гостей архітектурного бієнале колективістським підходом до організації житла. Вони презентували модель спільного проживання, яка є далеко не новою в Скандинавії. Зокрема, йдеться про кохаузінги, коли кілька будинків чи квартир мають спільний простір: кухню, бібліотеку, сауну, дитячий майданчик тощо.

У пострадянських країнах це може асоціюватися з не надто комфортними комунальними квартирами, але в скандинавських країнах акцентують увагу на відновленні спілкування сусідів, на екологічності таких поселень (переважно дерев'яні будівлі), на взаємодопомозі мешканців одне одному. З власного досвіду (мешкав у таких кохаузінгах під час навчання у Швеції) знаю, що така модель там сприймається як позитивна й ефективна.

Так кохаузінг ділиться на приватний, одержуваний і загальний простір, де все взаємопов'язане. Цікаво, що, крім компанії Helen&Hard, співавторами проєкту стали добровольці з кохаузингу Vindmøllebakken у норвезькій комуні Ставангер.

Естонці у своєму павільйоні зосередилися на проблемі розвитку малих міст, де нині скорочується населення. Один із засобів змінити міське середовище на краще — відновити центральну площу. Так, до сторічної річниці незалежної Естонії центральні частини та громадські простори 15-ти невеликих міст були оновлені.

Йшлося як про реконструкцію вже наявних площ, так і про створення нових і сучасних. Їх створювали зокрема за рахунок знесення старих будівель, що стояли порожніми та руйнувалися. Естонці запевняють — цей інструмент можна застосувати для адаптації міста до нової кількості населення, якщо воно різко скорочується.

"Проблеми у раю" — так назвали свою виставку у Венеції польські архітектори. Вони присвятили її розвитку сільських територій країни. Через несприятливу екологію та коронавірус сьогодні все більше людей переїжджають у сільську місцевість. Але чи готова вона до цього? Поляки намагаються дати відповідь. І власне постановка питання є актуальною не тільки для Польщі, а й для України.

Сполучені Штати Америки довели, що їхні будівельні традиції є цілком актуальними й сьогодні. Ще з ХІХ століття у США будують сімейні будинки на дерев'яному каркасі. Зараз цей швидкий спосіб будівництва залишається одним із найпопулярніших в "одноповерховій Америці".

Творці американського павільйону просто відтворили настільки величезний дерев'яний каркас, який став символом їхньої традиційної архітектури. Не завжди варто вигадувати щось нове, якщо під рукою є прості та перевірені способи будівництва і вони до того ж швидкі, надійні й екологічні — кажуть американці.

Найкращим на архітектурному бієнале у Венеції було визнано павільйон Об'єднаних Арабських Еміратів. Місцеві фахівці пропонують максимально зменшувати використання цементу в будівництві за рахунок альтернативи. В Еміратах катастрофічно зникають водно-болотні угіддя через солончаки.

Унаслідок опріснення води у промислових масштабах утворюється концентрований соляний розчин. Сьогодні його просто скидають у Перську затоку і тим самим підвищують засоленість вод. З цього розчину на основі оксиду магнію створили новий будматеріал.

Тепер архітектори ОАЕ вирішать дві проблеми — екологізують будівництво та захистять порушену водну екосистему. У павільйоні Еміратів створили конструкцію-прототип Wetland із нового екологічного скріплювального матеріалу, і це стало наочним відображенням його можливостей.

Проблема полягає у відсутності стимулів для інвесторів виступати замовниками оригінальних архітектурних рішень.

Зрештою навіть талановиті архітектори, яких у нас вистачає, не можуть себе реалізувати. І нам просто нема чого показати на престижних міжнародних архітектурних виставках.

Ігнорувати архітектуру як силу, що творить майбутнє, уже неможливо. Тому державі та місцевій владі потрібно формувати запит на сучасну новаторську архітектуру та давати простір для розкриття здібностей українських архітекторів. Вони зможуть втілити свої креативні ідеї лише тоді, коли замовники будуть зацікавлені фінансувати подібні експерименти.

Як наслідок наша архітектура не тільки споживатиме чужі напрацювання, а й створюватиме власні. І ми зробимо свій внесок у позитивні зміни планетарного масштабу.