Помилково звинувачені. Вчені припускають, що щурів несправедливо звинуватили у поширенні чуми

Чорна смерть спустошила Європу між 1347 і 1353 роками, забравши життя мільйонів людей. Однак на цьому поширення чуми не закінчилося і спалахи продовжилися до 19 століття, пише Science Alert.

Одним із найпоширеніших фактів про чуму в Європі є те, що її поширювали щури — у деяких частинах світу бактерія Yersinia pestis, що викликає чуму, тривалий час була присутня в диких гризунах і блохах, що називається тваринним "резервуаром".

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Відомо, що починаючи з гризунів чума також іноді поширюється на людей. Передбачається, що у Європі саме резервуари для тварин стали джерелом пандемії чуми. Однак дослідники також припускають, що чума могла бути повторно завезена до Європи з Азії. Нове дослідження пролило світло на події на той час.

Група дослідників з Університету Глазго та Стелінгського університету провела своє дослідження і припускає, що щурів несправедливо оббрехали — умови довкілля в Європі того часу мали б запобігти виживанню "Чорної смерті" у довгострокових тварин резервуарах, а отже, щось інше мало дозволити чумі так надовго затриматись у Європі.

Вчені припускають два розвитки сценарію: по-перше, чума повторно була занесена з азійських резервуарів, по-друге, у Європі могли бути коротко- або середньострокові резервуари. Однак дослідники вважають, що міг бути і третій сценарій, у якому перші два переплетені.

Крім того, вчені вважаю, що швидке поширення "Чорної смерті" та спалахи в наступні кілька століть можуть свідчити про те, що повільні щури насправді не відігравали вирішальної ролі у поширенні чуми.

Європейський кліматичні

Щоб з'ясувати, чи може чума вижити у довгострокових резервуарах тварин у Європі вчені зосередилися на вивченні таких факторів:

• характеристики ґрунту;
• кліматичні умови;
• типи місцевості;
• різновиди гризунів.

Вчені припускають, що саме ці фактори, мабуть, впливають на те, чи зможе "Чорна смерть" у водоймах. Дослідники використали порівняльний аналіз і дійшли висновку, що ймовірність існування багатовікових резервуарів чуми диких гризунів з 1348 до початку 19 століття малоймовірна. По суті, вона навіть менша, ніж сьогодні, коли всебічне дослідження виключає будь-які такі резервуари в Європі.

Проте справи зовсім інакше в регіонах Китаю та західної частини США, де вчені виявили всі необхідні умови для стійких резервуарів чуми у диких гризунів. Наприклад, вчені вважають, що довгострокові резервуари гризунів могли існувати в Центральній Азії тисячоліттями. Щобільше, ґрунтуючись на стародавніх ДНК та текстових свідченнях, вчені вважають, що потрапивши з Центральної Азії до Європи чума, мабуть, створила коротко- або середньостроковий резервуар, або навіть кілька серед європейських гризунів. Імовірно, найімовірнішим місцем для цього могла стати Центральна Європа.

Однак місцеві ґрунтово-кліматичні умови не є сприятливими для стійких резервуарів, а тому вчені вважають, що чуму довелося реімпортувати, принаймні в деяких випадках і, можливо, неодноразово.

Радикальна відмінність

Для того, щоб краще зрозуміти, яку роль щури зіграли у поширенні хвороби, вчені порівняли різні спалахи чуми:

• перша, початок 6 століття — кінець 8 століття;
• друга, 1330-і роки — 1800-і роки;
• третя, 1894 — досі в таких місцях, як Мадагаскар і Каліфорнія.

У переважній більшості всі ці пандемії пов'язані з бубонною формою чуми, коли хвороба вражає лімфатичну систему людини. При легеневій чумі — бактерії вражають легені людини.

Дослідники виявили, що друга пандемія радикально відрізнялася від пізніших за характером та передачею хвороби.

По-перше, рівні смертності другої пандемії досягали 50%, тоді як третьої – рідко перевищували 1%.

По-друге, ці пандемії відрізняються швидкістю і моделями передачі — швидкість передачі під час другої пандемії була приголомшливою, порівняно з третьою, де швидкість перевезення товарів набагато вища.

Вчені виявили, що незалежно від того, як починалися окремі хвилі другої пандемії, як дикі, так і не дикі гризуни, зокрема щури, переміщуються набагато повільніше, ніж була швидкість поширення чуми континентом.

По-третє, розбіжності помітні й у сезонності чуми. Наприклад, чума третьої пандемії корелює з циклами плодючості щурів бліх — вони підвищуються у відносно вологих умовах при температурі в діапазоні від 10 до 25 °C. Водночас епідемії другої пандемії могли відбуватися і в зимові місяці в бубонній формі, наприклад, у Балтійських регіонах, але в середземноморському кліматі — чума була літньою заразою.

Дослідники відзначають, що ці разючі відмінності порушують важливе питання — чи насправді бубонна форма чуми залежала від малорухливих гризунів для її передачі, коли насправді вона могла б ефективніше поширюватися від людини до людини. Вчені припускають, що хвороба могла передаватися через дотик, дихальні системи або ектопаразити, зокрема бліх і вошей.

Проте вчені зазначають, що для відповіді на ці питання будуть потрібні додаткові дослідження, проте вже зараз є над чим замислитися.

Раніше Фокус писав про те, що давня ДНК розповіла, що захистило людей від бубонної чуми у 14-му столітті.