Проковтнута жувальна гумка. Дослідники пояснюють, наскільки вона може бути небезпечною

Велика кількість жувальних гумок має у своєму складі цукор, харчові ароматизатори, штучні підсолоджувачі та навіть барвники, щоб жуйка мала не лише привабливі для нас смакові властивості, а й зовнішній вигляд. Але до їхнього складу входить дещо ще — "основа жувальної гумки", що є неживильною, не перетравлюваною та нерозчинною у воді жувальною системою доставки підсолоджувачів, ароматизаторів і будь-яких інших речовин у жувальній гумці. Вона забезпечує всі основні текстурні та жувальні властивості.

Насправді так звана "основа жувальної гумки" — це збірний образ безлічі інгредієнтів, із яких вона складається. Ви, напевно, вже запитали себе: "Чому такий розмитий термін присутній, начебто, в точному описі складу продукту?" Причина такого розмитого опису проста. Виробники не хочуть розкривати свою "секретну формулу", що використовується під час виготовлення жувальної гумки, відповідальної за її унікальні смакові та жувальні властивості.

Сам же список дозволених інгредієнтів, що ховаються під мантією загадкової "основи жувальної гумки", страхітливо великий, і включає більш ніж 40 найменувань. Дослідників не влаштувала така розмита термінологія, і вони поставили собі за мету для початку визначити "стандартний склад основи жувальної гумки".

До нього входять еластомери, віск, смоли та різні наповнювачі. Ці інгредієнти одночасно відповідальні за звичну нам тягучість і липкість жуйки та за ймовірність її перетравлення всередині нашого тіла.

Усе починається під час потрапляння жувальної гумки в наш рот, де слина, що допомагає посилити смакові якості їжі, яка приймається нами, також уже на цьому етапі запускає процес її перетравлення. Але на відміну від більшості їжі, що приймається нами, наша слина не здатна почати розкладати основу жувальної гумки від слова зовсім.

Наше тіло не так просто розтрощити, і в нього є ще один козир у рукаві. У процесі початку перетравлення бере участь так само й пережовування їжі. Але, як і у випадку зі слиною, основа жуйки не така проста й усе одно не піддається, відмовляючись починати розкладатися.

Хоча для більшості з нас перебування жувальної гумки в нашому тілі на цьому етапі завершується, і її подальший шлях прокладається до найближчого сміттєвого баку, тому що після втрати смакових якостей не всім нам подобається нескінченно жувати незрозумілу гумову субстанцію. Але що ж відбувається з жувальною гумкою у випадках, коли вона продовжує свій шлях по нашому травному тракті?

Чи існує ймовірність того, що, володіючи такими клейкими властивостями, вона прилипне десь на шляху до шлунка та залишиться там назавжди, подібно до безлічі гумок, наліплених під шкільні парти й сидіння в автобусах і які відмовляються відліплюватися від цих поверхонь?

Для початку дослідники запропонували порівняти різницю в навколишньому середовищі в обох випадках. Як тільки жувальна гумка випльовується нами, вона перестає постійно зволожуватися та покриватися нашою слиною і з часом підсихає, стаючи менш еластичною і твердішою. Проходячи шлях травного тракту, жуйка продовжить покриватися слизом на шляху в наш шлунок. Тому побоюватися за те, що підступна жувальна гумка назавжди залишиться небажаним гостем у нашому травному тракті, не варто.

Потрапляючи в наш шлунок, жувальна гумка, а точніше її основа, переходить на наступний етап перевірки на міцність нашим організмом, де на неї вже чекає соляна кислота й ферменти, що беруть участь у процесі перетравлення їжі. Хоча на цьому етапі історія більшої частини їжі, що потрапляє в шлунок, підходить до свого завершення, жувальна гумка стійко витримує не тільки кинуті на її розкладання ферменти, підкріплені перемішуванням шлунка, але навіть соляну кислоту.

Дослідники провели експеримент, розбавивши соляну кислоту до рівня, який присутній у нас у шлунку, і помістивши в неї жувальну гумку, залишили її там на кілька годин, після яких жувальна гумка анітрохи не змінилася й так само бадьоро та стійко переносила своє перебування в кислоті.

Але якщо жувальну гумку не беруть жодні з факторів, що беруть участь у перетравленні їжі та її розкладанні, чи це означає, що жуйка комфортно влаштується в нас у шлунку та продовжить накопичуватися там, якщо ми продовжимо її ковтати, поки остаточно не перекриє будь-яке потрапляння їжі, зайнявши весь простір?

Звучить дуже жахливо та смертельно небезпечно, але дослідники поспішили нас заспокоїти. На такі випадки в справу вступає та сама особливість нашого шлунка, коли він перемішує та переміщає їжу, що перебуває всередині нього. Рано чи пізно шлунок змістить жувальну гумку в бік тонкого кишечника, позбавившись так від "небажаного гостя, що затримався". Цей механізм нашого шлунка задіюється в разі потрапляння в нього будь-якого стороннього тіла, що відмовляється брати участь у процесі травлення.

Але не варто сподіватися, що шлунок сам зробить усю роботу з позбавлення вас від сторонніх предметів усередині. В разі потрапляння всередину шлунка подібних предметів варто негайно звернутися за медичною допомогою, адже не всі предмети мають форму та розміри, що дозволяє їм легко проходити травним трактом і далі, при цьому не завдаючи вам шкоди.

Але повернемося до жувальної гумки. Яка наступна глава її захопливої подорожі нашим тілом? Тонка кишка, як і попередні місця її зупинки, не збирається так просто пропускати її далі, не спробувавши зробити те, що не вдалося нашій слині, зубам, ферментам і навіть соляній кислоті. Тому із самого початку подорожі жуйки нашою тонкою кишкою її супроводжуватимуть виділення підшлункової залози, печінки та жовчного міхура.

Підшлункова залоза виділяє свої ферменти, що допомагають у процесі перетравлення їжі, та зазвичай справляється з цим на ура. Поверх цього печінка та жовчний міхур виділяють жовч. Але чи є неймовірно стійкій жувальній гумці хоч якась справа до свого супроводу?

Як і в попередніх спробах нашого організму боротися з нею, ні. Через свою неперетравність будь-який процес її розкладання, який намагається запустити наш організм, має нульову ефективність.

Насправді наш шлунок щодня відвідує безліч неперетравлюваного матеріалу, включаючи клітковину, яка служить більше помічником переміщення продуктів діяльності нашого шлунка по кишечнику. Тому на своєму шляху по всіх 6-ти метрах нашої кишки вона буде не самотня, адже все, що зрештою опиняється в туалеті, після нашого відвідування є неперетравним матеріалом, від якого звільняється наш організм.

І саме там, після 2-3 днів, залежно від їжі, яку ви приймаєте, за словами дослідників, і закінчиться захоплива подорож непохитної жувальної гумки, що стійко переносила всі випробування нашого неймовірно сильного та підготовленого травного тракту. Отже, можна було б зробити висновок, що одна проковтнута жувальна гумка не несе жодної загрози нашому організму.

Але що якщо цей шматочок не один і ви проковтнули кілька жувальних гумок протягом одного дня? Дослідники вказали на випадки, коли діти й пацієнти, які звернулися по медичну допомогу, проковтували від 5 до 10 жуйок за один день. У такому випадку, подібно до проковтування великої кількості волосся в разі трихофагії, так само відомої як "синдром Рапунцель" (захворювання, коли відбувається нав'язливе поїдання волосся), обсяг неперетравлюваного матеріалу, що накопичився, збільшується в рази.

У випадку трихофагії в шлунку утворюється безоар — стороннє тіло, що складається з неперетравленого волосся. У результаті ж швидкого накопичення неперетравленої жувальної гумки у вашому організмі утворюється безоар із жуйки, і, швидше за все, він почне набувати форми самого шлунка, що унеможливить його природний прохід у тонку кишку. У такому разі вам знадобиться негайне хірургічне втручання для видалення стороннього тіла зі шлунка. Це рідкісне, але від цього не менш смертельно небезпечне явище, швидше, є винятком із правил, але про нього варто пам'ятати, щоб уникнути подібної долі самому, кажуть дослідники.

Підсумки цієї роботи дозволяють стверджувати, що випадкове чи навмисне проковтування жувальної гумки не несе загрози нашому здоров'ю, але вікно "права на помилку" не таке велике, і ним не варто зловживати. В іншому випадку можна заробити не тільки позаплановий візит на стіл до хірурга, але й можливі майбутні проблеми зі здоров'ям після скупчення сторонніх тіл у шлунку.

Раніше Фокус писав про те, як краще боротися зі стресом на роботі. Дослідники запевняють, що новий метод дозволить забути про м'ячі для зняття стресу й дихальні вправи.