Розділи
Матеріали

Ховались від народу і самих себе: як таємничі недуги монархії створили теорії змови й інтриги

Ася Небор-Николайчук
Фото: wikimedia

Приховувати від світу свої недуги та хвороби — не нова практика для членів монархії. Однак історія показує, що це часто приводило до бурхливих подій та нестабільності в державі. Одним із прикладів стали британські правителі.

У Георгіанську епоху британські королівські особи приховували свої проблеми зі здоров'ям, іноді навіть від самих себе. Однак не завжди це приносило користь для монархії та країни загалом, пише Phys.org.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Яскравим прикладом стала королева Кароліна, бабуся Георга ІІІ. Вона 13 років страждала від болючої грижі, приховуючи її від усіх, окрім свого чоловіка Георга ІІ. Правителька відмовлялася від медичної допомоги, поки грижа не прорвалася в листопаді 1737 року.

Аж тоді Кароліна нарешті погодилася проконсультуватися з лікарем. Однак було вже запізно, і через деякий час вона померла.

Коли в жовтні 1788 року захворів сам Георг ІІІ, це викликало шалені спекуляції. Однак "королівська хвороба" стала предметом гарячих політичних і громадських дебатів, оскільки вона зробила його нездатним виконувати свої обов'язки. Зрештою це породило кризу регентства і бурі в засобах масової інформації, в якій рясніли теорії змови.

Георг ІІІ пробув на троні майже 28 років, але приблизно в жовтні 1788 року в нього проявилися дивні симптоми. Після того, як звичайні лікарі короля не змогли вилікувати недуг, вони звернулися до доктора Френсіса Вілліса, так званого "божевільного лікаря". Навіть сьогодні історики не мають єдиної думки щодо того, чим насправді була "хвороба" Георга ІІІ.

Дехто вважає, що це була порфірія, розлад печінки, тоді як нещодавні дослідження вказують на біполярний розлад. Однак діагностувати хворобу столітньої давнини, особливо психічний розлад у XVIII столітті, досить складно.

Попри це, хвороба короля зробила його нездатним правити, це призвело до дискусій про регентство. Його старший син, Джордж, принц Уельський, здавався ймовірним кандидатом на престол. Але політична напруженість спалахнула, і прем'єр-міністр Вільям Пітт побоювався відставки, якщо принц прийде до влади.

Разом зі своєю партією вони не погоджувалися з претензіями на трон і пропонували принцу Уельському обмежене регентство. Почалися пристрасні парламентські дебати. Вони вважали за потрібне, щоб мати принца, королева Шарлотта, взяла на себе відповідальність за догляд за королем.

Поки в парламенті точилися дебати, преса щодня повідомляла про стан здоров'я короля, наполягаючи на прозорості. Суспільний інтерес став настільки великим, що королівські лікарі погодилися випускати щоденні публічні зведення з новими даними, які власне друкували в газетах. Навіть страждаючи від важкої хвороби, король залишався публічною особою, від якої не можна було очікувати усамітнення.

На тлі політичних і медійних збурень виникло немало різноманітних теорій змов. Одна з них стверджувала про корисливий союз прем'єр-міністра і королеви Шарлотти з метою захопити владу. Галас проти них набув такого масштабу, що газета "Таймс" прямо звинуватила опозиційну партію в наклепі на них обох, намагаючись проштовхнути законопроєкт про регентство, який підтримував їхнього прихильника, принца Уельського.

До цього інциденту королева Шарлотта мала досить популярний публічний імідж. Однак після нього почали зображати в сатиричних образах як підступну матір і дружину, готову зрадити власного сина в боротьбі за владу.

Насправді королева дуже не хотіла втручатися в політичні процеси того, що стало відомим як "криза регентства". Однак те, як її старший син негайно взяв на себе контроль над королівським домом, змінили її настрій. Хоча він вважався спадкоємцем престолу, величезні борги принца Уельського та його любов до легковажності не вказували на зрілого і розсудливого правителя.

У лютому 1789 року Шарлотта взяла на себе відповідальність за догляд за королем, але, на щастя, Георг ІІІ одужав до того, як прийняли білль про регентство. Проте опозиція продовжувала звинувачувати королеву і прем'єр-міністра в тому, що вони приховували одужання короля, щоб втриматися при владі.

Лише коли король з'явився в парламенті в березні 1789 року, теорії змови вщухли. Ця подія в історії висвітлює розвиток преси та її роль у формуванні сприйняття британською громадськістю поведінки королівської сім'ї — вигаданої чи ні.

Раніше Фокус писав про середньовічний некрополь, який знайшли в Болгарії. На місці розкопок дослідники виявили цікаві артефакти, зокрема дві свинцеві печатки XIII століття, прикрашені зображеннями святих і написами.

Також ми писали про знайдену в Англії римську віллу. Піл час розкопок археологи знайшли численні ритуали, зокрема такі, що вказують на важливість цього місця.