Ця хвороба була таємницею: історичні постаті, які померли від "білої чуми" (фото)

У XVIII–XIX століттях у деяких регіонах Європи туберкульоз спричиняв до чверті всіх смертей. Хвороба розвивалася повільно, виснажуючи організм, і часто завершувалася летально. Через характерні симптоми — блідість, худорлявість, слабкість — її називали "білою чумою", пише Фокус.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Туберкульоз вражав людей незалежно від статусу. Серед його жертв — письменники, композитори, мислителі. Їхні біографії дають змогу зрозуміти не лише перебіг хвороби, а й історичний контекст епохи.

Леся Українка (1871–1913)

Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток із дитинства. Це одна з форм захворювання, що вражає скелет і супроводжується хронічним болем та ускладненнями.

Упродовж життя вона проходила лікування в різних регіонах — зокрема в Криму, на Кавказі та в Єгипті. Медична практика того часу передбачала зміну клімату як один із небагатьох способів полегшення стану.

Хвороба обмежувала її фізично, однак не зупинила літературну діяльність. Леся Українка написала безліч драм, віршів та прозових творів, серед яких "Лісова пісня", "Кассандра" та "Бояриня". Значна частина її творчості була написана вже після встановлення діагнозу.

Стан здоров’я письменниці поступово погіршувався впродовж її життя. Вона померла у 1913 році в Грузії внаслідок ускладнень, спричинених тривалим перебігом туберкульозу.

Джон Кітс (1795–1821)

Джон Кітс належав до покоління поетів-романтиків, але його життєвий шлях суттєво відрізнявся від сучасників. Він отримав медичну освіту і працював хірургічним асистентом, що означало не лише знайомство з медициною, а й практичний досвід догляду за хворими. Саме це зробило його особливо чутливим до симптомів туберкульозу.

У його родині хвороба вже мала трагічну історію: від неї померли мати та брат Том. Кітс доглядав брата під час хвороби, що, ймовірно, стало одним із факторів зараження.

Перші симптоми з’явилися приблизно у 1819 році. Найбільш показовим був епізод із кровохарканням, після якого він, як медик, фактично сам поставив собі діагноз.

Його фінансове становище було нестабільним, що ускладнювало лікування. Рекомендованим методом була зміна клімату, і в 1820 році він вирушив до Італії. Там він жив під наглядом лікаря, однак лікування обмежувалося дієтою, спокоєм і кліматотерапією.

Останні місяці життя Кітса супроводжувалися постійною лихоманкою, болем у грудях та виснаженням, а кровопускання, які були звичними практиками тих часів лиш послаблювали поета.

Він помер у Римі в лютому 1821 року у віці 25 років. Похований на протестантському кладовищі.

На його надгробку викарбувано напис, який він сам обрав: “ Тут лежить той, чиє ім'я написане на воді” — свідчення його переконання, що він буде забутий. Насправді його поезія стала канонічною для англійської літератури.

Франц Кафка (1883–1924)

Туберкульоз Франца Кафки був діагностований у 1917 році після легеневої кровотечі. На той момент йому було 34 роки. Хвороба розвивалася хвилеподібно: періоди відносного полегшення змінювалися загостреннями.

Кафка регулярно перебував у санаторіях — зокрема в Чехії та Австрії. Такі заклади були основною формою лікування, де пацієнти дотримувалися суворого режиму та дієти. Але попри це, ефективного лікування не існувало.

На пізньому етапі туберкульоз уразив гортань. Фактично причиною смерті стало виснаження, спричинене неможливістю приймати їжу. У останні тижні життя Кафка спілкувався переважно письмово.

Він помер у червні 1924 року в санаторії поблизу Відня. Його рукописи були опубліковані вже після смерті, що зробило його одним із ключових авторів модернізму.

Емілі Бронте (1818–1848)

Емілі Бронте жила в ізольованому середовищі англійського йоркширського маєтку, де суворий клімат і обмежені соціальні контакти поєднувалися з постійною присутністю хвороб.

Туберкульоз уже вразив її родину: у 1848 році помер її брат Бренвелл, і саме після цього в Емілі почали проявлятися симптоми захворювання.

Хвороба розвивалася швидко. Сучасники згадували її кашель, слабкість і стрімку втрату ваги, однак сама Бронте до останнього не визнавала тяжкості свого стану.

Вона відмовлялася від медичної допомоги і не змінювала спосіб життя, продовжуючи виконувати повсякденну роботу, ніби намагаючись ігнорувати сам факт хвороби.

Така поведінка була не унікальною для того часу: недовіра до медицини і відсутність ефективних методів лікування часто призводили до того, що пацієнти не бачили сенсу у втручанні лікарів.

Її стан різко погіршився наприкінці року. Лише на фінальній стадії вона погодилася на допомогу, але хвороба вже досягла критичного рівня.

Вона померла у грудні 1848 року у віці 30 років. На момент її смерті роман "Буремний перевал" не мав значного визнання, і лише згодом був оцінений як один із найважливіших творів англійської літератури.

Фредерик Шопен (1810–1849)

Фредерик Шопен упродовж життя залишався людиною зі слабким здоров’ям, і це відзначали як його сучасники, так і біографи.

Симптоми, які супроводжували його роками, — постійний кашель, виснаження, епізоди кровохаркання — узгоджуються з типовою картиною туберкульозу, який у XIX столітті часто мав хронічний перебіг.

Його стан не був стабільним: періоди відносного полегшення змінювалися загостреннями. Це безпосередньо впливало на його професійну діяльність.

Шопен поступово відмовлявся від великих концертів і дедалі більше зосереджувався на камерній музиці та викладанні, що вимагало менших фізичних зусиль.

Його стиль життя, пов’язаний із паризькими салонами, з одного боку давав йому підтримку і соціальні контакти, а з іншого — не завжди сприяв відновленню.

Епізод із поїздкою на Майорку разом із Жорж Санд став показовим: замість очікуваного покращення клімат виявився несприятливим, і його стан лише погіршився.

Останні роки його життя були позначені прогресуючим виснаженням. Шопен помер у Парижі в 1849 році у віці 39 років. Попри існування альтернативних медичних гіпотез, традиційно причиною смерті вважається саме туберкульоз.

Джордж Орвелл (1903–1950)

Джордж Орвелл належав до іншої епохи — часу, коли медицина вже частково розуміла природу туберкульозу, але ще не мала повністю ефективних і доступних методів лікування. Його захворювання розвивалося поступово і стало серйозною проблемою в 1940-х роках.

Після підтвердження діагнозу він проходив лікування в санаторіях, де дотримувався режиму відпочинку та ізоляції.

На відміну від XIX століття, у його випадку вже застосовувалися перші антибіотики, зокрема стрептоміцин. Однак це лікування перебувало на ранній стадії розвитку: дозування, побічні ефекти і загальна ефективність ще не були добре відпрацьовані.

Попри тяжкий стан, Орвелл продовжував працювати. Саме в цей період він завершив роман "1984". Значну частину тексту було написано в умовах фізичного виснаження і фактичної ізоляції, що було прямим наслідком хвороби.

Наприкінці 1949 року його стан різко погіршився. Він помер у січні 1950 року в Лондоні від ускладнень, пов’язаних із туберкульозом.

Його випадок показує перехідний момент в історії медицини: хвороба вже піддавалася лікуванню, але ще залишалася смертельно небезпечною.

До середини ХХ століття туберкульоз залишався однією з найнебезпечніших інфекційних хвороб. Відсутність ефективного лікування призводила до високої смертності навіть серед відомих і соціально активних людей.

Хоча в наш час туберкульоз піддається лікуванню, однак він все ще залишається актуальною проблемою глобального здоров’я.